Яким може бути майбутній міжцерковний Собор?

Час читання: 4хв.

Константинопольський Патріархат, як ми раніше переконались, не має канонічних підстав вимагати для себе монополії у питанні скликання Вселенських, Всеправославних або міжцерковних соборів. Спроби нанизати канони, котрі визначають привілей митрополитів збирати собори єпископів у власній митрополії, на Вселенське Православ’я, – не витримують критики.

Спроби узурпації влади у православному світі на підставі претензій на роль вищого суду ми також раніше розбирали.

Тепер нам залишається звернутись до Передання Церкви і в ньому знайти відповідь, чи має право якась Помісна Церква, окрім Константинопольської, збирати міжцерковний Собор. Для початку нам треба врахувати, що жоден із семи Вселенських Соборів не збирався власне Константинопольським Патріархатом. Вони скликались за ініціативою світської влади, котра була підтримана всіма Помісними Церквами, включно з Константинопольською.

Розглянемо історично значимі Собори, організовані Єрусалимською Церквою:

Всеправославний Собор був проведений в 763 році за ініціативою Єрусалимського Патріарха Феодора I. У ньому взяли участь, крім єпископату Єрусалимської Церкви, єпископи Антіохійської та Олександрійської Церков на чолі з Патріархом Феодосієм і Патріархом Косьмою, відповідно. Константинопольський Патріарх Костянтин II, підтримуючи єресь іконоборства, був проти його проведення. Основні рішення цього Собору були згодом підтверджені на VII Вселенському Соборі.

У квітні 836 року Єрусалимський Патріарх Василій скликав Собор з 185 єпископів і понад тисячі інших духовних осіб з Єрусалимської, Антіохійської та Олександрійської Церков, що вдалося завдяки підтримці Олександрійського Патріарха Христофора та Антіохійського Патріарха Іова. Собор засудив єресь іконоборства, котра знову охопила Константинопольську Церкву.

У 1443 році Єрусалимський Собор був скликаний Патріархом Иоакимом і на ньому були присутні Патріарх Олександрійський Філофей, Антіохійський Патріарх Дорофій та інші єпископи. Собор відкинув Флорентійську унію і піддав анафемі за її сповідання Константинопольського Патріарха Митрофана II разом з його прихильниками.

Не зайвим буде згадати і рятівну роль Римської Церкви, яка до свого падіння в розкол неодноразово виступала в рятівну роль, коли протидіяла єресям, що охоплювали Церква Константинопольську. Найвідоміший приклад:

У 649 р св. Мартін, Папа Римський, за участю св. Максима Сповідника, скликає Латеранский Собор з 105 єпископів, який засудив єресь монофелітства і наклав анафему її послідовників, правлячих в Константинопольської Церкви.

Ми бачимо в історії чимало прикладів, коли Помісні Церкви, об’єднавшись між собою, повставали проти єресі і безчинств Константинопольського престолу, повертаючи його до істинного Православ’я. І далеко не завжди в цьому брали участь усі Помісні Церкви. Якраз часто навпаки: в прикладах зазначених єрусалимських Соборів ми не бачимо участі Римської Церкви (тоді ще не відокремилася) та інших західних Церков, Церкви Іберії і т. д.

У Латеранському Соборі ж, навпаки, основну участь взяли західні єпископи, а східні Церкви майже не були представлені.

Так, в 1848 році Окружне послання Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви до всіх Православних християн, що викривало єресі папізму, було прийнято Константинопольською, Єрусалимською, Антіохійською та Олександрійською Церквами, а наймасовіша – Руська Церква – не брала участь у цій події, що не применшує сьогодні значення цього документа для всієї повноти Православ’я, включаючи і РПЦ.

Цілком ймовірно, що твердження про неприпустимість нового папізму в православному світі, закріплення вчення про справжньої незалежності автокефальних Помісних Церков і соборності Вселенської Церкви буде підтверджено в доступному для огляду майбутньому Собором, що об’єднав лише частину Церков, що стане свідченням в Дусі Істини, до якого інші Помісні Церкви приєднаються пізніше.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

 

Схожі публікації