У 2020 р. виповнилось 50 років з моменту отримання автокефалії Православною Церквою в Америці (ПЦА). Про те, чого змогла досягнути ПЦА за цей час і з якими труднощами має справу сучасне православ’я в Америці, в ексклюзивному інтерв’ю для Центру «Хризма» розповів священик Чад Хетфілд, ректор Свято-Володимирської семінарії ПЦА. Семінарія діє у Нью-Йорку та по праву вважається одним з найбільших православних богословських навчальних закладів на Заході.
– О. Чад, дякуємо Вам, що погодились відповісти на питання нашому Центру. У 1970 р. Православна Церква Америки отримала автокефальний статус. Як би Ви оцінили події 50-річної давнини?
– Томос про автокефалію, наданий Православної Церкви в Америці п’ятдесят років тому, – це великий дар, який повною мірою ще не розкритий. Свято-Володимирська семінарія та академія зіграла вирішальну роль в отриманні автокефалії – через її факультети і богословів, включаючи протопресвітера Олександра Шмемана та Івана Мейендорфа. В рамках святкування 50-річчя цієї події наш декан Іонут-Олександру Тудор підготував до видання прекрасний збірник матеріалів на цю тему під назвою “Час настав”.
– Яке Ваше ставлення до юрисдикційного плюралізму в США? Він ускладнює місіонерську діяльність? Чи можна говорити про те, що між юрисдикціями є конкуренція і це сприяє більш активній пастирській діяльності?
– Неканонічна ситуація з існуванням так званих православних «юрисдикцій» є скандалом. Вона робить дуже негативний вплив на православну місію і євангелізацію. Для зовнішніх ми виглядаємо як розрізнені племена, які між собою не ладять. В даний час для американського суспільства властива наявність великої кількості тих, хто шукає і шукає відповіді, що знаходяться в пошуку духовного і релігійного досвіду і відповідей. Вони хочуть знайти справжність, спадкоємність, історичні корені і духовну глибину. Це все те, що ми, православні християни, маємо в нашій традиції; але при цьому ми не виглядаємо «Церквою» в тому вигляді, в якому сприймається зовнішніми Рим. Ми невмілі розпорядники обмежених ресурсів, що дублюють всі звичайні відділи і потреби для ефективного представлення православ’я і навчання новонавернених. Ми також дуже слабо працюємо над збереженням нашої молоді, оскільки в багатьох церквах акцент ставиться на «культурі» Старого світу, а не на вірі. Я б також сказав, що створення Асамблеї єпископів зазнало провалу у справі руху до єдності.
– Як у Вашої парафії складаються стосунки з парафіями інших юрисдикцій? Ви практикуєте спільні служіння, спілкування парафіян, інші форми парафіяльного служіння?
– Як ректор Свято-Володимирській семінарії і академії я можу сказати, що наше життя тут – в місці богословських студій та богослужіння – є моделлю того, що може бути в Америці. Ми дуже всеправославні, наші факультети, персонал і семінаристи включають представників більш ніж 16 юрисдикцій (православних і давньосхідних).
– 50 років тому багато священнослужителів ПЦА, наприклад, о. Олександр Шмеман, вважали, що ПЦА повинна стати Помісною автокефальною Церквою США і об’єднати громади інших православних юрисдикцій. Зараз в ПЦА наскільки популярний такий погляд?
– Як я зазначив раніше, ми володіємо великим даром автокефалії. Православна Церква в Америці є прикладом того, що може стати і як може виглядати самоврядування. Як зазначав о. Олександр Шмеман, час прийшов, але ми зупинилися на даний момент.
– Як Ви і Ваші парафіяни дивитеся на події на Україні (створення Константинопольським патріархатом Православної церкви України). Наскільки в цілому люди обізнані про це питання?
– Я не парафіяльний священик, тому не можу говорити з цієї точки зору. Наша семінарія повністю поінформована про сумну ситуацію в Україні, про розділення там, а тепер і в нашому великому православному світі. У таких місцях, як Америка, де є багато юрисдикцій, ми і зараз живемо серед поділу. Наші молитви полягають в тому, щоб цей розрив міг бути незабаром вирішений нашими предстоятелями і різними соборами.
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».