Про умови передання Київської Митрополії у 1686 році

Час читання: 4хв.

Цікаві питання, пов’язані з переданням Київської Митрополії Московському Патріархату у 1686 році, в своєму тексті піднімає протодиякон Костянтин Маркович:

“Я раніше якось не дуже цікавився темою аналізу горезвісної синодальної грамоти патр. Діонісія 1686 г. Але тут випадково на очі потрапив дуже цікавий матеріал (176 і 177 номери, стор. 514).

Насправді права на Київську митрополію були передані не на підставі однієї синодальної грамоти, виписаної на ім’я патр. Іоакима, а двох грамот. Друга на тому ж засіданні синоду тими ж архієреями була адресована російським царям Іоанну, Петру і Софії. Дві грамоти в одному пакеті документів! Так ось, в тій грамоті, яка адресована царям, просто і ясно пояснюється, навіщо було виставлено умова номінального поминання Константинопольського патріарха. Діонісій стверджував, що церковні території за стародавніми канонами не підлягають переділу (і це розумно – інакше відкриється “ящик Пандори”), тому формально синод не має права передавати Київську єпархію в ведення МП. Але оскільки життєві обставини змінюються, не завжди канонічні правила можливо дотримати, то синод згоден передати її в юрисдикцію Москви. Але щоб це діяння мало вигляд легітимності з точки зору давніх канонів – то треба поминати Константинопольського патріарха в пам’ять його “древніх привілеїв”.

Ця вимога була виставлено для того, щоб Діонісія і його синодалів не звинуватили в порушенні канонів! Хоча його все одно згодом скинули.

І ось звідси випливають такі тези:

  1. Чому патріарх Варфоломій в 2018 року не згадав про другу грамоту?
  2. Чому патріарх Варфоломій вважає, що подальше номінальне непоминання Константинопольського патріарха тягне за собою право відміни синодальних грамот? Адже невиконання даної вимоги було викликано об’єктивними історичними обставинами, а за логікою Діонісія і синоду – це поважна причина для невиконання древніх церковних правил.
  3. Звідки з текстів цих двох грамот ПВ зробив висновок, що вони тимчасові, і можуть бути скасовані? Ще раз звертаю увагу, що Діонісій з синодом вважали, що їх діяння носить характер винятку з правил, тому формат правовстановлюючих документів є єдиним у своєму роді. Але в тексті немає нічого ані про можливість скасування чотиристоронньої договору про передачу у відання Москви Києва, ані про умови скасування. Сказано – “відтепер і надалі”.
  4. А чому в 2014 році ані патріарх Варфоломій, ані митр. Еммануїл на інтронізації митрополита Онуфрія не висунули офіційних претензій з приводу непоминання патріарха Варфоломія? Чому не заявили, що інакше відкличуть грамоту Діонісія ??

Тому вся ця “конструкція” зі скасуванням синодальної грамоти 1686 виглядає як банальна шахрайська схема.

На наш погляд, аргументація Константинополя вже на той час носила досить умовний характер. По-перше, практика зміни церковних кордонів властива Церкви. Будь-яке проголошення автокефалії нової Церкви, або зникнення автокефальної Церкви є саме зміною кордонів Помісних Церков. Прикладів тому безліч: Церква Іберії (від якої той же Константинополь забирав західні єпархії, а потім повертав назад, що в частковій мірі аналогічно історії Київської Митрополії), Охридська архієпископія, Печський Патріархат, Тирновський Патріархат, Карфагенська Церква і т.д. Можна згадати, як передавалися від Риму до Константинополя балканські єпархії… Передачі трьох римських провінцій (Понту, Фракції та Азії) Константинопольського Патріархату теж свого часу носило характер зміни меж…

Щодо поминання імені Константинопольського Патріарха в грамоті 1686 року про передачу Київської Митрополії від Константинополя Москві: надавати цьому значення адміністративного підпорядкування прийнято за аналогією з практикою поминання свого предстоятеля. Але «всяка оселедець риба, проте не всяка риба є оселедецем». Вимога поминання Константинопольського Патріарха закладено в кожному константинопольському томосі про автокефалію. І там це зовсім не означає характеру підпорядкування, а таким чином (поминанням Предстоятелів інших Помісних Церков), як відомо, забезпечується спілкування між Церквами. Патріарх Діонісій, як і будь-який інший християнин, безперечно вважав, що потребує молитов. Йдучи назустріч Росії і передаючи Московському Патріархату Київську Митрополію, він цілком мав право претендувати на практику молитов про нього по ікономії. Знайти в цьому зв’язок з питанням нібито збереження підпорядкування Константинополю Київської Митрополії або «тимчасовим характером» її передачі можна тільки при бурхливої ​​фантазії або якщо «дуже треба», що і довели нам фанаріоти.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації