1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. Архієпископ Варлаам не був присутній на «хіротонії» УАПЦ, – докази фальшування

Архієпископ Варлаам не був присутній на «хіротонії» УАПЦ, – докази фальшування

Вже від початку 1990-х років, особливо після остаточного викриття В. Чекаліна як афериста, ходило багато чуток, гіпотез та припущень про участь у першій хіротонії УАПЦ якогось таємничого «діючого архієрея Московського Патріархату». Також говорилося про кінострічку або відеоряд цієї хіротонії, де видно фігуру «невідомого архієрея». Однак документальних підтверджень цього не існувало до того часу, поки Дмитро Горєвой не опублікував на інтернет-порталі «Cerkvarium» копії кількох документів невідомого походження, які ніби підтверджують участь у першій хіротонії канонічного архієрея Українського екзархату РПЦ, архієпископа Варлаама (Ільющенка). На превеликий жаль, автор не зміг уважно вивчить ці «документи», а також інші матеріали, які проливають світло на події березня 1990 р., зокрема і на єпископську хіротонію Василя Боднарчука. Отже, спробуємо розібратися у цьому питанні.

На початку осені 1990 р. стає відомим, що в Україну мусить прибути патріарх Мстислав (Скрипник), який наполегливо вимагав від вл. Іоанна (Боднарчука) надати йому переконливі докази канонічності хіротоній, бо вже було багато публічних свідчень про відсутність архієрейського сану у В. Чекаліна. Не маючи реальної можливості залучити якогось архієрея Московського Патріархату, учасники хіротонії єпископа Василя (Боднарчука) вдаються до відвертої фальсифікації. Ось як це описує власне вл. Іоан (Боднарчук): «Ближче до осені 1990 року мені стало зрозуміло, що схилити знайомих мені архієреїв РПЦ до участі в «хіротоніях» не вдалося, а «патріарх» Мстислав вимагав повного звіту про першу «хіротонію». А у вересні 1990 р. дізнався про смерть архієпископа Варлаама (Ільющенко). Він ідеально підходив, тому що був архієпископом Волинським і Рівненським, а я мав багато святкових поздоровлень від нього (з особистим підписом). Тому вписав його ім’я в «грамоту про хіротонію» і повідомив це «патріарху» Мстиславу і ще деяким «архієреям» УАПЦ. Ми зібралися (хто був на першій «хіротонії») і прийняли таке рішення».

Коли ми звернемось до біографії архієпископа Варлаама (Ільющенко), то зауважимо, що він був зразковим кліриком Українського екзархату Російської Православної Церкві. Вже у 24 р., відразу після закінчення Київської духовної семінарії, був прийняти на роботу в канцелярію екзархату, а з 1969 – призначений керуючим справами екзархату та благочинний м. Києву. З 1972 р. – вікарний єпископ Київської єпархії (потім, як керуючий архієрей, послідовно очолював ще кілька єпархій екзархату). Загалом, кар’єра владики Варлаама у часі СРСР було дуже успішною, що не могло відбуватися без співпраці з КДБ. Останній факт підтверджується тим, що в 1984 р. йому було дозволено відвідати Грецію та Афон.

У 1989 р., будучи керуючим архієреєм Рівненсько-Волинської єпархії, вл. Варлаам активно протистояв автокефальному руху, був одним з ініціаторів жорсткого покарання владики Іоанна (Боднарчука) за перехід в УАПЦ. Загалом, вивчаючи доступні матеріали, ми не знайшли навіть натяку на якусь прихильність архієпископа не тільки до ідеї української автокефалії, а і взагалі до українського руху.

Отже, на нашу думку, немає ніяких підстав вважати, що архієпископ Варлаам раптом вирішив допомогти УАПЦ у становленні власної ієрархії.

Одним із перших переконуючих доказів того, що архієпископ Варлаам (Ільющенко) не брав участі в першій хіротонії УАПЦ, несподіваним чином виявилося ще в серпні 1991 р., коли в архіві Львівського обкому КПУ були виявлені документи, згідно з якими вл. Іоанн (Боднарчук) свої основні дії погоджував із керівництвом обкому КПУ та облуправління КДБ. У подальшому саме ці документи були передані Головою Львівського братства Святого Апостола Андрія Первозваного Богданом Рожаком патріарху Мстиславу (Скрипнику). Жодної згадки про те, що вл. Варлаам брав якусь участь у житті УАПЦ, там немає.

Другим доказам неучасті архієпископа Варлаама (Ільющенка) у хіротонії Василя Боднарчука є документи щодо його служіння в Сімферопольсько-Кримській єпархії РПЦ. Тут мусимо відзначити, що радянський час визначався дуже пильним слідкуванням за архієреями та священикам РПЦ. Інформатори КДБ були як серед священиків, так і церковних службовців. Крім того, за кожним богослужінням наглядав відповідний уповноважений, а часом і не один. Окремо слідкували і за пересовуванням та зустрічами правлячого єпархіального архієрея. Це стосується того, що щось приховати тоді було практично неможливо. Тому офіційні церковні документі часів СРСР щодо служіння єпископату цілком варті довіри.

Саме через це, згідно нашого прохання, білоруські колеги звернулися до архіву РПЦ у Москві, щоб з’ясувати служіння архієпископа Варлаама (Ільющенка) у березні 1990 р. Згідно отриманої відповіді, «архієпископ Варлаам (Ільющенко) вже до початку Великого Посту 1990 р. (26.02.1990 – ред.) здав справи у Волинсько-Рівненській єпархії та невідлучно перебував у в Сімферопольсько-Кримськй єпархії. Щодо служіння 30 – 31 березня 1990 р., то, згідно, єпархіального звіту, у ці дні він служив у єпархіальному кафедральному соборі».

Це свідчення підтвердив і директор «Міжнародного інституту афонської спадщини» Сергій Шумило: «Вдалося розшукати водія єп. Варлаама (Ільющенка), який був його особистим водієм з лютого по липень 1990 і супроводжував його в цей час в усіх його поїздках. Він підтвердив все те, що Вам казали. Це був Великий піст і з лютого по квітень вл. Варлаам взагалі не полишав Кримську єпархію і не виїжджав за межі Криму, і кінокамери у них тоді в єпархії не було. Водій підтверджує, що в ті дні Варлаам служив у кафедральному соборі Сімферополя». За словами С. Шумила, ці свідчення записані на відеокамеру та завірені нотаріально…

Отже, зважаючи на відстань від Сімферополя до Дрогобича, архієпископ Варлаам навіть гіпотетично не міг брати участь у єпископській хіротонії Василя Боднарчука у суботу, 31 березня 1990 р., а потім повернутися в свій кафедральний собор до вечірнього богослужіння.

У «свідченні» титул архієпископа Варлаама (Ільющенко) вказаний як «Волинський і Рівненський». Але він вже більш місяця, з 19 лютого 1990 р., мав титул «Сімферопольського і Кримського», а помер із титулом «Дніпропетровський і Запорізький) (з 20 липня 1990 р.). Важко повірити, що учасники та свідки хіротонії не знали правильного титулу свого співслужителя, адже під час літургії він згадується кілька разів. Такий факт можна витлумачити тільки одним – після виходу з Московського Патріархату та долучення до УАПЦ  в 1989 р., ані архієреї Іоанн та Василь, ані о. Мирон Сас-Жураковський, ані його син Ігор, не бачилися з вл. Варлаамом (Ільющенком) та уважно не слідкували за життям УПЦ. Через це всі вони пам’ятали його виключно як «Волинського та Рівненського», яким він був з 31 грудня 1986 р.

Історична розвідка щодо першої архієрейської хіротонії УАПЦ

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Попередній запис
Російська Федерація VS Руська православна асоціація Ніцци
Наступний запис
СБ ООН в березні проведе засідання по темі свободи релігій в конфліктах

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее