22 лютого 2021 року в Києво-Печерській Лаврі на з’їзді гнаних громад «Вірні» матушка Уляна Таборовець, дружина настоятеля захопленого храму в селі Берестя протоієрея Сергія Таборовца розповіла, що через два роки після захоплення храму в селі як і раніше панує ворожнеча і закликала владу не ділити людей на «своїх» і «чужих», бо всі мають рівні права перед законом.
«Минуло два роки, і тільки тепер починають спілкуватися сім’ї, тільки тепер! До останнього часу навіть сім’ї не спілкувалися. Але і зараз сказати, що все пройшло, не можна. У нас і зараз в селі йде війна. Тому що йде поділ на “ваших” і “наших”» – розповідає дружина священика.
Вона не розуміє, чому влада ставиться до віруючих УПЦ як до людей другого сорту.
«Я теж громадянка України. Мої діти – громадяни України. Ми розмовляємо, спілкуємося вдома українською мовою. Ми співаємо українські пісні. І чому я тоді “московська зрадниця”? Тільки тому, що я не зрадила віру? За Конституцією України ми всі маємо право на віру. Щиро. Хто як хоче – так і вірить. У нас навіть сатаністи можуть молитися, мусульмани можуть молитися, правда? А православні християни, як вони називають нас, Московського патріархату, не мають права навіть нормально поховати людину у себе в селі! Чому?!», – запитує вона.
Уляну Таборовець обурив випадок під час похорону столітньої бабусі, який стався в їхньому селі, коли на питання «священика» ПЦУ, «чиї похорони?» – йому відповіли – «московська померла».
«А вона хоч раз в Москві була за свої 100 років? Яка ж вона московська ?! Вона українка. Вона все життя віддала Україні. Хочу попросити владу – не діліть людей, дайте нам можливість молитися. Дивіться – ось скільки храмів забрали – адже ніхто назад їх силою не забирав, правда? Тому прохання до влади одне – дайте нам зареєструватися як Українська Православна Церква, дайте нам можливість побудувати. Тому що, наприклад, наш голова сільради сказав, мовляв, ти приповзеш до мене на колінах землю клянчити, а я тобі її не дам. Ми не зберегли храм, так. Але ми зберегли людей. Люди всі з нами – всі, хто був з нами і залишився», – додала вона.
«Ми просимо – хоча б поверніть нам нашу реєстрацію (громади – Ред.). У нас же немає нічого – ні реєстрації, ні храму. Тому сказати, що ми пережили. Ні, ми не пережили. Ми і зараз це переживаємо, кожен раз. З нашого села вийшло багато священиків. І коли дивишся, як хтось служить в кафедральному соборі, а ти змиряєшся і служиш в хаті – важко це вам передати. Це зрозуміє тільки той, хто це пережив», – додала вона.
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».