Північноамериканська митрополія після Російської революції (частина друга)

Цей поділ з РПЦ не було зловмисним, про що існує безліч історичних свідчень, а лише був викликаний політичними реаліями того часу. Зокрема, в 1946 році VII Всеамериканський церковний собор у Клівленді прийняв рішення про вихід з РПЦЗ і звернувся до Московського Патріарха з проханням про прийом Митрополії назад в лоно РПЦ. Але цю ініціативу так і не вдалося реалізувати.

У 1947 році Синод РПЦ був змушений накласти заборону на всю ієрархію митрополії. Дана заборона не була пов’язана з будь-якими реальними канонічними або догматичними порушеннями, а мала явно політичний характер.

По суті, це рішення мало багато спільного з історичним прецедентом, коли Константинопольський Патріарх священномученик Григорій V піддав формальної анафемі (більш того – прокляв) грецьких повстанців проти турків, щоб врятувати греків Малої Азії від турецького геноциду. В обох історичних випадках заходи були вимушеними і канонічно нікчемними. Правда, у випадку з Північноамериканською митрополією жодної анафеми не було, як і не було вивержень з сану. Причому не було саме тому, що в самій РПЦ накладені заборони сприймали як вимушені.

Таким чином, до 1970 року в Північній Америці існував екзархат Московського Патріархату, що складався з парафій, які погодились на умови Москви, Руська Православна Церква закордоном та Північноамериканська митрополія, з котрих остання залишалась руською все більше тільки за назвою.

З перших своїх кроків в кінці XVIII століття на американському континенті російські місіонери активно вели роботу серед місцевого населення. З самого початку свого існування майбутня американська Церква не мислилася її творцями як «діаспорна» або «національна». Також активно в XIX-XX століттях велася робота і серед американців різного походження. В результаті до середини ХХ століття Північноамериканська митрополія складалася майже повністю з «американських громадян, які розмовляють і моляться англійською, причому переважна більшість її членів не мало жодного людського зв’язку з Росією». Церковнослов’янська мова все менше застосовувалася в літургійному житті Митрополії. «Дев’яносто з гаком відсотків літургії в 90% + парафій служиться англійською мовою. У розпал охопленої бурі в соціальних мережах з приводу збереження «поетичної краси» і «богословської точності» різних літургійних мов старого світу більшість парафій пустили коріння, які були зрозумілі місцевим жителям».

Високим був і авторитет Митрополії серед присутніх в Америці Церков. Наведемо лише один епізод:

«Великий піст, 1964 рік. Щойно в Грецькому соборі Нью-Йорка завершилося урочисте богослужіння за всіх гнаних за православ’я. Після закінчення служби митрополит Леонтій підходить до архієпископа Якова, щоб подякувати йому від імені Митрополії. Відбувається щось незвичайне: грецький ієрарх у всій своїй величі схиляється перед старцем в білому, цілує його руку і каже: «У тебе велика душа».

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

Scroll Up