Північноамериканська митрополія після Російської революції (частина друга)

Час читання: 3хв.

Цей поділ з РПЦ не було зловмисним, про що існує безліч історичних свідчень, а лише був викликаний політичними реаліями того часу. Зокрема, в 1946 році VII Всеамериканський церковний собор у Клівленді прийняв рішення про вихід з РПЦЗ і звернувся до Московського Патріарха з проханням про прийом Митрополії назад в лоно РПЦ. Але цю ініціативу так і не вдалося реалізувати.

У 1947 році Синод РПЦ був змушений накласти заборону на всю ієрархію митрополії. Дана заборона не була пов’язана з будь-якими реальними канонічними або догматичними порушеннями, а мала явно політичний характер.

По суті, це рішення мало багато спільного з історичним прецедентом, коли Константинопольський Патріарх священномученик Григорій V піддав формальної анафемі (більш того – прокляв) грецьких повстанців проти турків, щоб врятувати греків Малої Азії від турецького геноциду. В обох історичних випадках заходи були вимушеними і канонічно нікчемними. Правда, у випадку з Північноамериканською митрополією жодної анафеми не було, як і не було вивержень з сану. Причому не було саме тому, що в самій РПЦ накладені заборони сприймали як вимушені.

Таким чином, до 1970 року в Північній Америці існував екзархат Московського Патріархату, що складався з парафій, які погодились на умови Москви, Руська Православна Церква закордоном та Північноамериканська митрополія, з котрих остання залишалась руською все більше тільки за назвою.

З перших своїх кроків в кінці XVIII століття на американському континенті російські місіонери активно вели роботу серед місцевого населення. З самого початку свого існування майбутня американська Церква не мислилася її творцями як «діаспорна» або «національна». Також активно в XIX-XX століттях велася робота і серед американців різного походження. В результаті до середини ХХ століття Північноамериканська митрополія складалася майже повністю з «американських громадян, які розмовляють і моляться англійською, причому переважна більшість її членів не мало жодного людського зв’язку з Росією». Церковнослов’янська мова все менше застосовувалася в літургійному житті Митрополії. «Дев’яносто з гаком відсотків літургії в 90% + парафій служиться англійською мовою. У розпал охопленої бурі в соціальних мережах з приводу збереження «поетичної краси» і «богословської точності» різних літургійних мов старого світу більшість парафій пустили коріння, які були зрозумілі місцевим жителям».

Високим був і авторитет Митрополії серед присутніх в Америці Церков. Наведемо лише один епізод:

«Великий піст, 1964 рік. Щойно в Грецькому соборі Нью-Йорка завершилося урочисте богослужіння за всіх гнаних за православ’я. Після закінчення служби митрополит Леонтій підходить до архієпископа Якова, щоб подякувати йому від імені Митрополії. Відбувається щось незвичайне: грецький ієрарх у всій своїй величі схиляється перед старцем в білому, цілує його руку і каже: «У тебе велика душа».

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації