Після обрання Сербського Патріарха минула пара днів. Ми уважно проглядали сербські ЗМІ цими днями, щоб знайти в них якесь відображення процесів, пов’язаних з розколом у православному світі, аналіз можливих змін позицій Сербської Православної Церкви (СПЦ) у питанні взаємовідносин з РПЦ або Фанаром. Адже для нас, окрім братніх почуттів до Сербської Церкви, важливе питання саме це? Чи визнають український розкол? Чи приймуть сторону Фанару?..
Але ні.
Головна тема сербських ЗМІ: ставлення нового Патріарха до проблеми Косово. Як саме поведеться Сербська Церква, якщо Вучіч піде на компроміс у косовському питанні? Як взагалі Церква буде взаємодіяти з владою?
Все абсолютно логічно: серби приділяють своїм внутрішнім питанням набагато більше значення, ніж іншим. Більш того, навіть питання північно-македонського розколу або чорногорського розколу знайшли лише поверхневе відображення в інформаційному порядку виборів нового Предстоятеля.
Тому потрібно врахувати: проблема поділу православного світу актуальна сьогодні для нас в РПЦ й УПЦ і для фанаріотів з їхніми українськими сателітами. Частково її актуальність очевидна для тих Церков, в яких визнання «ПЦУ» відбулося і виник внутрішній розлом: для Елладської і Кіпрської Церков. Для інших це питання важливе, але не вище третьорядного в їхньому порядку денному. Більш того, в їхніх відносинах з РПЦ та Константинопольським Патріархатом є питання більш значущі в їх власних очах.
Теоретично, так бути не повинно. Позиція Фанару загрожує зміною еклезіології, втратою Церквами їхньої незалежності, девальвацією значення церковних Таїнств (в першу чергу Таїнств священства та Євхаристії), наступним постійним втручанням Фанару в їхні внутрішні справи і диктатом в них. Потенційно виникає ризик унії. Чи потрібно це Помісним Церквам? Але очевидно, що загроза не усвідомлюється в повній мірі. А значить, ми не змогли донести їм її реальність, значить, наші аргументи сприймаються, як ангажоване згущення фарб, як перебільшення значимості виниклої проблеми, як суперечка про території…
І дійсно, а чи багато хто з нас вважає важливим розрив спілкування між Антіохійською та Єрусалимською Церквами через Катар? Що ми робимо, щоб допомогти союзним Церквам в рішенні цієї проблеми? Адже версій компромісу могло б бути чимало.
Але якби РПЦ вдалося вилікувати цю рану православного світу – це було б великим досягненням. Адже ця проблема заважає сьогодні єдності дружніх нам Церков, завдала шкоди Амманській зустрічі… А її рішення вилікувати б рану, істотно зміцнило б наші зв’язки з цими Церквами й авторитет РПЦ.
Але для нас ця проблема настільки «значима», що її навіть немає в списку актуальних проблем в підсумкових опитуваннях за 2020 рік, а половина досить ерудованих читачів нашого каналу про неї навіть не знає. Можна припустити, що в масштабах РПЦ про неї поінформовані відсотків десять.
Так, це різні суперечки за своєю природою, за своїм значенням, за своїми наслідками. Але тим не менш, створюється враження, що для більшості Церков ставлення до розриву між РПЦ і Фанаром подібно до нашого ставлення до розриву Єрусалиму і Антіохії.
Більш того, є ще одна аналогія: ми ж знаємо, хто правий у катарської історії. Але не хочемо сваритися з другою стороною, вважаючи мирні відносини більш важливими. Приблизно з цього ж посилу виходять і інші Помісні Церкви, оцінюючи наш конфлікт з Константинополем. Навіть висловивши неприйняття дій Фанару в Україні, вони все одно не йдуть далі, по-християнськи бажаючи зберегти мир.
Але трагізм ситуації в тому, що світ вже порушений і від цього страждають люди, страждає і чистота Православ’я.
Ймовірно, вирішитися ця ситуація може лише в одному з двох випадків: або ми зрозуміємо, як донести до розуміння в інших Помісних Церквах всю глибину сьогоднішньої проблеми, або Фанар сам вчинить щось таке, що зробить більш очевидним його відступлення.
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».