Один зі значимих спікерів Константинопольського Патріархату (КП) архієпископ Тельміський Іов (Геча) під час спільної з католиками онлайн-конференції «Виклики та перспективи православно-католицького богословського діалогу» заявив, що «у православних немає проблем з першістю Римської Церкви, оскільки ця Церква, згідно зі святоотцівськими та канонічними традиціями, головує у любові… Тому з православної точки зору першість Риму – це не проблема. Питання у тому, як ця першість буде реалізовуватись на практиці».
На думку Гечі, в об’єднаній Церкві католики не повинні вимагати від православних визнавати більше прав Рима, ніж це було в першому тисячолітті.
Те, що в КП, що є однією з найбільш малочисельних Православних Церков в світі, звикли виступати від імені всього православного світу – не новина.
За римським зразком Фанар вважає себе центром Православ’я і ставить собі право замінювати собою рішення Вселенських Соборів. Заяви про готовність єдності з Римом теж робляться не вперше.
Цікавий новий приклад подвійних стандартів:
Досвід КП в першому тисячолітті зовсім не свідчить про беззаперечне підпорядкування Риму. Так, до Риму дійсно нерідко зверталися зі східних Церков за роллю арбітра в суперечках, що виникали. Але думкою Риму часто нехтували, а надісланих для судових справ легатів могли і заарештувати або вислати з Візантії. Можна згадати приклади з історії скинення з кафедри св. Іоанна Златоуста або безліч інших. Потрібно сказати, що нерідко саме Римська Церква в першому тисячолітті зберігала чистоту віри, коли Константинопольські Патріархи або Візантійські імператори впадали в єресі. Як приклад – історія св. Максима Сповідника і Римського папи св. Мартіна…
Але ми не бачимо з боку Константинополя ніяких ознак покірності. Тієї самої покірності, на яку тепер претендує КП в своїх взаєминах з іншими Помісними Церквами.
«Вселенські собори дали Римському престолу і Константинопольському престолу як другому після нього однакові привілеї. Якщо ми цього не визнаємо, значить, ми не визнаємо вчення Вселенських соборів і відпадаємо від православ’я», – заявляв ще 02.11.2018 р в інтерв’ю BBC той же Архієпископ Іов.
За сучасною логікою фанаріотів, так як Рим відокремився від Церкви, його права перейшли до Константинополя…
Але чому ж тоді за минулу тисячу років ці права стали ширше? Чому тепер фанаріоти вважають себе в праві робити все те, що вони не дозволяли Риму до його відділення? Перекроювати кордони Помісних Церков, проголошувати себе вищою судовою інстанцією, оголошувати мирян-розкольників єпископами без всякої хіротонії тощо?
Вимагаючи від Риму, в разі об’єднання, бути «першим з рівних» щодо себе, вони вимагають від інших Православних Церков визнати себе ж «першими без рівних».
Різні стандарти і формули діють для «панів» і для «холопів».
Звичайно, обговорювати догматичні основи, на яких фанаріоти підуть на унію, – просто немає сенсу. Малоймовірно, що Рим піде на відмову від своїх єресей. Формула вироблена ще у Флоренції в 1439 році. Константинополь визнає римські єресі, а натомість отримає право збереження свого обряду…
Цікаво, що, розробляючи богословське обґрунтування першості свого Патріархату, фанаріоти почали вносити ознаки єресі субординаціонізм в свою тріадологію. В частковості, митрополити Іоанн (Зізіулас) і Елпідіфор (Ламбриніадіс). У традиційному православному вченні про Церкву (еклезіології) відносини між Помісними Церквами відображає принцип єдності Святої Трійці: «нероздільно і нез’єднанно». Відносини Церков рівні, як і Лики Св. Трійці між Собою.
Єресь про перевагу влади Отця засуджена Вселенськими Соборами. Фанарські богослови, виводячи принцип переваги своєї Церкви, порівнюють її з роллю Бога-Отця в Св. Трійці, наділяючи її перевагами…
У разі унії Ватикану і Фанару – кому з них фанарські богослови будуть приписувати роль «головного Отця»?
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».