Пробачити без умов: Митрополит Луганський Митрофан – про війну і мир

Частина його віруючих проживає на підконтрольній українській владі території, решта – на території так званої ЛНР. Крім того, владика очолює Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ, і часто буває в Києві. Напередодні Великодня владика Митрофан відповів на питання «АіФ».

МІСІЯ – МИРОТВОРЧА

– Владико, як Українська Православна Церква пережила три дуже важких кризових роки в історії нашої країни?

– Наша Церква вистояла, показала свою силу і проявила свій потенціал. Правда, є ті, хто намагається створити з УПЦ негативний образ, розповідаючи, нібито від нас тікають віруючі, нібито наша Церква є антидержавною і антиукраїнською. Однак УПЦ спокійно і впевнено розбиває той віртуальний образ, який штучно створюють навколо нас. Наша Церква не розсипалася, всупереч злорадним очікуванням, кількість віруючих і ченців збільшилася. Церква продовжує жити і здійснювати свою миротворчу місію.

– Як УПЦ будує відносини з іншими конфесіями?

– Відносини нашої Церкви з більшістю українських конфесій і релігійних організацій рівні та спокійні. Винятком є ​​тільки УПЦ КП. Київський патріархат розпалює в суспільстві ворожнечу проти нашої Церкви, і сам же від цього втрачає. Адже саме УПЦ КП за три останні роки більше за інших конфесій програла стратегічно. Назву кілька основних моментів, які свідчать про це.

По-перше, за цей час УПЦ КП зуміла повністю зіпсувати відносини з нашою Церквою. Прихильники її з агресією ненавистю і люттю захоплюють наші парафії, а офіційні представники опускаються до відвертого цькування нашої Церкви, називають її «антиукраїнською» і «антидержавною», лобіюють законопроекти (№№4128, 4511, 5309, 1244), спрямовані проти нашої Церкви. Все це зруйнувало ті паростки людських відносин, які раніше існували між нами. І це при тому, що УПЦ КП – неканонічна, нелегітимна і невизнана, і без нашої Церкви Київський Патріархат ніколи ніякого визнання не отримає. Тому і дивує така поведінка представників Київського патріархату. Схоже, проблема в тому, що там політичні емоції взяли верх над розумом.

Другим програшем УПЦ КП є руйнування їхніх стосунків з УАПЦ – зі ще однією важливою для себе конфесією, з якої раніше планувалося об’єднання. Третьою проблемою є спроби грати роль «державної церкви», що в українських реаліях негативно відбивається на самій конфесії, яка претендує на таку роль. Цим стурбовані й інші конфесії країни. Наприклад, владика Святослав Шевчук, глава УГКЦ, вже двічі заявляв про небезпеку фаворитизації державною владою якоїсь однієї конфесії.

Четвертим програшем УПЦ КП є відсутність позитивних змін у відносинах з Константинопольським Патріархатом, на визнання якого покладалися великі надії. Однак, вважаю, що Константинополь ніколи не визнає Київський патріархат. Адже це призведе до великих проблем не тільки з РПЦ, а й з іншими помісними православними церквами. Думаю, що керівництву УПЦ КП час перестати грати в цю гру і припинити обманювати людей.

І останнє: не дивлячись ні на що, за ці три роки помітного збільшення віруючих в УПЦ КП не спостерігається. І це незважаючи на потужну інформаційну пропаганду, підтримку держави тощо. У той же час наші храми заповнені, відкриваються нові парафії, стало більше ченців. Загалом, наша Церква продовжує жити і діяти в контексті українського державотворення, в контексті Криму та в контексті Донбасу. В Україні немає більше жодної конфесії, яка так само повноцінно була б присутня у цих трьох реальностях.

ПІДКАЗКА З МОЛИТВИ

– Ви керуєте Луганською єпархією, яка знаходиться в одному з найскладніших регіонів України. Які настрої людей там?

Перше і головне, що хочу сказати, – це те, що люди, які живуть на непідконтрольній Україні території, не вороги України, як іноді їх називають. Вони не проти України, а за Україну. За ту Україну, в якій кожен міг би вільно говорити своєю мовою, зберігати свою ідентичність, жити відповідно до власних цінностей. Комусь це може не сподобається, але так думають люди там, на Донбасі. Вони дуже втомилися від війни, і просто хочуть миру.

– Яким ви бачите вирішення військового конфлікту на Донбасі?

Проблема цієї війни полягає в тому, що по обидва боки вона сакралізується. Кров пролилася з обох сторін. Єдине, що, на мою думку, може допомогти подолати цю ворожнечу та розділення – це прощення. Взаємне прощення. Донбас повинен попросити вибачення у Києва, а Київ, у свою чергу, у Донбаса. Без умов, без виправдань, без доведення своєї правоти. Убитих по обидва боки дітей, братів, сестер, матерів і чоловіків уже не повернеш. І замість того, щоб жити взаємною ненавистю і люттю, потрібно знайти в собі сили пробачити. Цьому вчить нас Сам Господь Ісус Христос. «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», – читаємо ми в молитві «Отче наш». Прощати слід без умов. А потім починати жити з чистого аркуша.

АіФ

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up