Часто доводиться чути від офіційних промовців «Київського Патріархату» про те, що УПЦ КП – церква, визнана українським народом, а відтак – жодної іншої легітимізації їм непотрібно. Йдеться, звісна річ, про визнання на загальноцерковному рівні.
Представники Помісних Православних Церков світу неодноразово висловлювали своє ставлення до питання церковного розколу в Україні – він має бути подоланий лише на основі канонів. Кожна подібна заява супроводжується коментарями офіційних спікерів «розколу», про те, як «Москва всіх купила». А мантра про «визнання народом», може стати навіть гаслом, коли в «Київському Патріархаті» остаточно визнають, що вони є, радше, чиїмось проектом, ніж релігійною організацією.
Та, попри всі заяви Філарета та його поплічників, в УПЦ КП чомусь звертаються до представників світового Православ’я з проханням про визнання. Так-от, нещодавно, в усіх парафіях «Київського Патріархату» почали збирати підписи під листом до Константинопольського Патріарха Варфоломія з проханням про визнання. І не просто про визнання, а про надання статусу «Помісна УПЦ Київського Патріархату».
І ось тут – стоп! Нащо ж? Хіба не достатньо «визнання народом»? Хіба ще не купила всіх Москва? Хіба Патріарх Варфоломій не продав нещодавно «українську паству» за соболі в Шамбезі? Щось тут не те. На словах – одне, на ділі – третє. Так визначтесь уже, врешті-решт. Або ви хочете адекватного діалогу, або тіштеся тим, що в силу політичних обставин у державі, сьогодні – ви «на коні».