1. Головна
  2. /
  3. Новини
  4. /
  5. Про богослов’я революцій та їхніх авторів

Про богослов’я революцій та їхніх авторів

Вражає любов російської опозиції, абсолютно антицерковної у своїй більшості, до євангельських образів та порівнянь. Ось вже не вперше зіштовхуюсь із порівнянням Навального з (пробач, Пророче Господній) св. Іоанном Предтечею. Дуже нагадує заготовку до наступної за цим сакралізації протесту.

Дотепер не позбавлений сану, незважаючи на непокаянне співслужіння з розкольниками, архімандрит Кирило Говорун (позаштатний клірик РПЦ) є автором т.зв. «богослов’я Майдану» (для потенціальних прихильників у Росії її одразу ж опублікував «Правмир»). Співавторами концепції стали тоді ще клірик УПЦ о. Георгій Коваленко (нині пішов до розкольників) та деякі інші представники як канонічної Церкви (але такі, що дуже симпатизують Майдану), так і «Київського Патріархату».

Консультували й уніати, котрі відігравали у цих подіях не останню роль.

Власне, сама по собі «теологія Майдану» не була новизною, а лише умовно-православною адаптацією католицької теології звільнення, що виникла в Латинській Америці та була прийнята Конференцією латиноамериканських єпископів.

У свою чергу, теологія звільнення певною мірою була розвитком єзуїтського вчення про право на вбивство тирана. Так італійський єзуїт Ніколо Серраріус писав: «Без сумніву, що будь-який васал або підданий має право вбити правителя, котрий довів своїми вчинками, що він тиран; при цьому підданий може не перейматися своєю присягою та не чекати на приговор суду або судді».

В результаті українських подій 2014 року теологія Майдану отримала там широке поширення, ставши основою сакралізації сугубо політичного процесу. Виник свій «акт спасіння» – Майдан. Свій «сонм мучеників» – «Небесна сотня», культ котрих в обов’язковому порядку ввійшов до шкільної програми. Свої інквізиційні положення – у вигляді законодавчих ініціатив заборони критику Майдану та «Революції Гідності» тощо.

У 2018 році прихильники даної концепції серед духовенства канонічної УПЦ склали ядро бажаючих перейти в розкольницьку «ПЦУ». У складі канонічного кліру (але РПЦ) залишився, чомусь, лише згаданий вище Говорун.

Очевидно, що «успішний досвід» сакралізації протесту даром не минув. І ось вже Навального порівнюють зі св. Іоанном Хрестителем та ліберальні священики РПЦ: Першин, Островський (котрий швидко змінив публікацію, з його слів, внаслідок цензури) тощо.

Не наша справа оцінювати події світської політики. Але для Церкви те, що відбувається, явно нічого хорошого не обіцяє.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Попередній запис
«Зелений патріарх» та політика Джо Байдена
Наступний запис
Клірик УПЦ в Італії звершив першу Літургію для новоствореної громади в регіоні Тоскана

Последнее