Загадки історії Київської митрополії з уст її екс-митрополита Філарета (Денисенка)

Час читання: 6хв.

З виступу митрополита Філарета на Соборі Української Православної Церкви від 1-3 листопада 1991 р. в Києві

«Українська Православна Церква є прямою правонаступницею Київської митрополія, заснованої після Хрещення Русі в 988 р. Святим рівноапостольним князем Володимиром. Всесвітнє святкування 1000-річчя Хрещення Русі переконливо показало всьому світу, що руське православ’я має свої витоки в Києві … »

«Однак вже і в той час Руська Церква усвідомлювала повноту своєї влади, та її залежність від греків мала лише канонічний характер. Уже за Ярослава Мудрого, у 1051 р, собором російських єпископів був поставлений на митрополичу кафедру киянин-пресвітер Іларіон. Подібний випадок повторився через 100 років, коли з волі Київського князя Ізяслава II був присвячений на Київську кафедру Климент Смолятич. Ці приклади свідчать не лише про зростання політичного авторитету Київської держави, а й про зміцнення духовних сил церковної ієрархії, про її розуміння того, що коли на чолі рідної Церкви буде стояти син свого народу, то він краще послужить його благу, ніж іноземець. В XI ст. більшість єпископських кафедр обіймали єпископи місцевого походження. Тільки один Києво-Печерський монастир у домонгольський період дав Церкві до 50 єпископів з числа своїх ченців… ».

«Татаро-монгольська навала 1237-1240 рр. поклала край релігійному та культурному розвитку, викликаному прийняттям християнства. У 1246 р. Кирило, призначений на Київську кафедру Константинопольським Патріархом, вже не залишається в Києві, а переселяється до Володимира на Клязьмі. Його наступники залишаються у Володимирі, а потім переїжджають в Москву, хоча і зберігають титул митрополитів Київських і всієї Русі… ».

«Симеон Гордий, Який в той час вів боротьбу за звання великого князя Московського, разом з митрополитом Феогностом, наступником Петра, Звернувся до Константинополя з проханням, щоб усі російські єпархії надалі підпорядковувалися Київському митрополиту. Але самі ж Константинопольські Патріархи відступили від свого рішення і у 1371 р на вимогу польського короля Казимира Великого, поставили в Галичину митрополита Антонія… ».

«Незабаром після цього відбувся поділ Руської Церкви на Московську і Київську митрополію, що хвилювало нашу Церкву декілька десятків років. У той час вся Руська Церква ще перебувала в юрисдикції Константинопольського патріарха. У 1448 р Москва самостійно без благословення Константинополя поставила митрополитом Київським і всієї Русі Рязанського митрополита Йону. Однією з причин самостійного, без благословення Константинополя, поставлення митрополита було відпадання в унію з Римом Константинопольського патріарха Григорія Мамми. Це трапилося в роки заключення флорентійської унії (1439 р.)… ».

«Поділ Руської Церкви почався ще до митрополита Фотія (+1431 р.), тривав при ньому, а завершився після смерті святителя Іони (+1461 р.). Це свідчить про те, що причина поділу полягала не в особах, які очолювали Руську Церкву, а в умовах, в яких вона тоді перебувала. Південно-Західна частина Київської Русі була тоді під владою литовських князів. Російські єпархії, які перебували на її території, були віддалені від Москви-кафедри Київських митрополитів … ».

«Поділ відбувався не без суперечок і не без труднощів. Причиною тому було те, що Руська Церква протягом чотирьох з половиною століть керувалася єдиним митрополитом. Московський великий князь і духовенство звикли до того, що Константинополь поставляє одного митрополита на всю Русь. Крім того, в Московській Русі побоювалися, що Литовський князь-католик не підтримуватиме православ’я. Остання обставина турбувала й Константинопольського патріарха. Москва не хотіла відмовлятися також від честі бути духовною столицею всієї Русі і захисницею Православ’я… ».

«У 1458 році після наради з кардиналами та Ісидором папа Калліст III, не домігшись своєї мети – підпорядкувати собі всю Руську Церкву, задумав розділити її на дві частини і підпорядкувати одну з них. Як вже було сказано вище, цього бажав і польсько-литовський король. Частина, на яку претендував папа, перебувала в польських і литовських областях. В неї входило дев’ять єпархій: Брянська (Чернігівська), Смоленська, Перемишльська, Туровська, Луцька, Володимирська, Холмська, Полоцька та Галицька. Рим вирішив забрати ці єпархії у митрополита Іони та передати їх іншому митрополиту. Ісидор погодився передати цю частину Київської митрополії своєму учневі, теж прийнявшому унію, Григорію Болгарину. Колишній Константинопольський патріарх Григорій Мамма (уніат), позбавлений згодом кафедри за прихильність до Риму, звів Григорія в сан митрополита «Київського, Литовського і всієї нижньої Росії …».

«Після возз’єднання України з Росією в 1654 р. Москва стала активно діяти щодо церковного об’єднання Київської митрополії з Московським патріархатом. Церковна єдність необхідна була для зміцнення єдності державної. Православне населення України потребувало захисту своєї віри та гарантії громадянської свободи. Тому нижчі верстви духовенства і мирян вітали дії Богдана Хмельницького … ».

«Возз’єднання Київської митрополії з Московським патріархатом відбулося за гетьмана Івана Самойловича. У січні 1685 року він послав у Москву старшого канцеляриста Василя Кочубея з пропозицією обрати на вдовуючу Київську кафедру єпископа Луцького Гедеона Четвертинського. У квітні 1685 р. в Батурин приїхав з відповіддю окольничий Неплюєв з рекомендаціями Москви. 8 липня 1685 р. в Києві відбулося обрання митрополита, яким став Гедеон Четвертинський. Гетьман Іван Самойлович повідомив у Москву, що «духівництво не буде противитися підпорядкуванню Київського митрополита Московському патріарху». Одночасно український гетьман наполягав на наступному:

1) щоб всі давні права та вольності українського духовенства залишалися недоторканними – єпископи Київської митрополії повинні поставлятися Київським митрополитом, бо і Константинопольський патріарх не втручався в справу обрання єпископів на Русі з початку освіти Руської Церкви, що відповідало вимогам церковних канонів;

2) щоб Київська митрополія вважалася першою між російськими митрополіями;

3) умовити Константинопольського поступитися своїми правами на Київську митрополію Московському патріархові;

4) залишити Київському митрополиту звання Екзарха Константинопольського патріарха, щоб православні єпископи на польських територіях не вибрали особливого митрополита з титулом Екзарха;

5) щоб Московський патріарх поставляв і благословляв Київського митрополита, але в суд його, як і Константинопольський патріарх, не втручався;

6) щоб Київський митрополит носив митру з хрестом і щоб за богослужінням перед ним носив хрест… ».

«У Москві погодилися з усіма цими пунктами, крім четвертого, де говорилося про те, що Київський митрополит одночасно повинен бути Екзархом Константинопольського патріарха. Москва справедливо вказала на те, що Київський митрополит не може одночасно підкорятися одному патріарху і бути намісником іншого. Восени 1685 р. новообраний Київський митрополит Гедеон Четвертинський приїхав в Москву і 8 листопада був посвячений Патріархом Іоакимом … ».

Далі буде…

Схожі публікації