Демонструючи готовність розпочати конструктивний діалог з неканонічними церковними структурами, Українська Православна Церква водночас зберігає свою принципову позицію щодо історичного факту розколу та його ініціаторів. Наша позиція була і залишається незмінною: ми вважаємо, що з точки зору православної екклізіології та канонічного права, єдиною прийнятною моделлю відновлення церковної єдності є об`єднання всіх православних християн у лоні канонічної Української Православної Церкви, тобто повернення тих, що відокремилися, туди, звідки вони вийшли.

Не змінився наш погляд і на те, яким саме чином ті, хто відокремилися від Повноти Церкви, можуть з нею об`єднатися. Шлях до відновлення єдності пролягає через покаяння, тобто через благодатну «зміну розуму» та способу життя відокремлених. Покаяння, до якого закликає Свята Церква тих, хто відійшов в розкол, – це не принизлива процедура вимолювання прощення, як це дехто, можливо, собі уявляє. Покаяння мирян – це визнання перед Богом власної недосконалості, яка стала причиною віддалення від Бога і Його Церкви. Покаяння провідників розколу – це визнання перед усією Церквою, і насамперед перед своїми ж вірними, власної провини, яка зробила їх сліпими вождями сліпих (Мф.15.14).

Українська Православна Церква готова забути про ті рани, яких завдали їй ті, що відокремилися від неї. Але, щиро бажаючи повернення наших братів і сестер, які, віримо, тимчасово перебувають у розколі, ми не маємо права відійти від канонічної традиції Православної Церкви. Церква готова виявити милосердя та по-євангельськи засвідчити любов до тих, хто вчинив гріх. Але ми не можемо прийняти гріх як такий, тобто власне розкол. А щоб знищити гріх, не достатньо дипломатичних зусиль або зустрічей. Гріх виліковується лише через покаяння, і ми щиро сподіваємося, що наші брати і сестри з неканонічних церковних структур, і насамперед їх очільники, знайдуть у собі мужність для принесення щирого каяття.

Водночас є незмінною позиція Української Православної Церкви щодо питання її нинішнього канонічного статусу, затвердженого у Статуті РПЦ Помісним Собором РПЦ 28 січня 2009 р. Вважаємо, що перегляд існуючого статусу УПЦ є некорисним для церковного життя. Нагадуємо нашій пастві, що Українська Православна Церква є частиною РПЦ з правами широкої автономії, самокерованою у своєму управлінні, як це зазначено у статуті РПЦ. Через Руську Православну Церкву вона поєднана з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою. Вона перебуває в єдності зі Вселенським Православ`ям саме через канонічний та молитовний зв`язок нашої Церкви з Повнотою Руської Православної Церкви. Нинішній статус нашої Церкви є оптимальним для звершення нею своєї спасенної місії у сучасній Українській державі – освячувати народ Божий – громадян України, роблячи їх громадянами Неба.

Давняя Київська Митрополія є продовжувачем величної духовної традиції Київської Русі, спадщина якої об`єднує сьогодні братні православні слов`янські народи. Усвідомлюючи свою історичну відповідальність за долю цього спільного спадку, ми прагнемо, щоб єдність нашої Церкви зміцнювалась, щоб свята київська земля була не осередком розбрату, а місцем єднання й освячення, як це було за княжих часів і як це притаманно самій душі українського народу.

Мета нашого діалогу з неканонічними церковними групами – не бажання канонічно відокремитися від Повноти Руської Церкви, а прагнення відновити церковну єдність. Діалог є не виправданням розколу або поступкою тим, хто сьогодні на ньому наполягає, а формою свідчення про благодатну повноту церковного життя канонічного Православ`я. Святоотцівська заповідь наказує нам любити грішника й ненавидіти гріх. Саме тому ми вбачаємо своїм завданням, з одного боку, засвідчити свою щиру та нелицемірну любов до тих, хто відокремився, а з іншого – донести до їхньої свідомості згубність та безперспективність обраного ними антиканонічного шляху побудови «єдиної помісної Церкви».

Ми мусимо усвідомити й інше: доки між православними християнами в Україні існуватиме трагічне розділення, православна місія в сучасному українському суспільстві не буде до кінця успішною. Рана розколу знесилює українське Православ`я, стає спокусою для зовнішніх, дискредитуючи Церкву в очах суспільства.

Христова Церква живе за законом повноти любові – законом, який велить нам прощати, виявляти милосердя і молитися про покаяння грішників. Мета нашого діалогу з неканонічними структурами – благодатне преображення розуму та життя тих, хто сьогодні, віримо, тимчасово перебуває у розколі. Починаючи діалог з неканонічними спільнотами, Українська Православна Церква наслідує Христову любов, що засвідчена у притчі про блудного сина та у словах Спасителя про доброго пастиря, який полишає дев`яносто дев`ять овець заради спасіння однієї (див. Лк.15:4). І на небесах радість більша за одного наверненого грішника, аніж за дев`яносто дев`ять праведників. Ми прагнемо не перемоги чи зверхності над братами, а їхнього повернення до спасенного і благодатного лона Церкви. Звертаючись до вірних чад Української Православної Церкви, ми просимо вас щоденно підносити молитви про повернення до Церкви тих, хто від неї відокремився, щоб ми єдиними устами і єдиним серцем могли прославляти Господа.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай перебувають з усіма вами!

9 вересня 2009 р.