Як пропагандисти ПЦУ спілкувались з істориком

Час читання: 3хв.

Видання religionpravda.com.ua оприлюднило інтерв’ю з істориком Вірою Ченцовою, котре додатково проілюструвало незграбність антицерковної пропаганди проти викладення об’єктивних історичних фактів та міркувань, тим більше коли це йдеться про висвітлення складних та неоднозначних подій церковної історії періоду XVI – XVII століть.

На питання про «нездатність побачити в Київській Церкві свою матір», котра «тягне всю іншу ідеологію, вороже ставлення і в підсумку серйозні протиріччя між православними народами», історик, зокрема, відповіла:

«Мені здається, що важко заперечувати безумовну приналежність і Києва, і Москви до єдиної «церкви Русі», яка в документах того часу могла бути названа і «єдиною російською єпархією». Я почала якраз з того, як єдина єпархія Константинопольського Патріархату розділилася на дві, і з того, як це було узаконено соборними рішеннями кінця XVI століття. Не бачу у визнанні єдиної «Руської Церкви» ніякої «системної помилки» і не зовсім розумію, чому «Київська церква» – мати «Московської церкви».

Спільною «матір’ю» була аж ніяк не Київська кафедра, а Константинопольський Патріархат, однією з єпархій якого і була церква Русі. Київська митрополія і Московська митрополія походять з церкви Русі, яка стала називатися Київською тоді, коли відбувся поділ єдиної єпархії і з’явилися, як ми знаємо, Галицька і Литовська митрополії. Та обставина, що вона поділилася ще за часів візантійських імператорів, не робить «матір’ю» Галицької митрополії Київську Церкву.

Після падіння Візантійської імперії і зникнення «вселенських імператорів» рішення про зміну меж Київської та Московської митрополій було прийнято Константинопольським Патріархом і затверджено собором східних Патріархів. Таким чином, навряд чи Київ, київська кафедра, виявляється якимось чином «творцем» московської церковної кафедри. Перенесення резиденції київських митрополитів до Москви зовсім не означає «створення» ними якоїсь нової дочірньої кафедри», – відповіла Віра Ченцова.

Також вона зазначила, що «визнанням «самочинно організованою церкви» можна обурюватися, але не можна забувати, що заснований на цій частини, що відділилася від Руської церкви, новий Патріархат був затверджений і іншими східними Патріархами на соборах 1590 і 1593 років. При цьому, за умовами патріаршої грамоти 1589 року, поставлення Патріарха в Москві мало затверджуватися Вселенським Патріархом, тобто, Церква поверталася в залежність від Константинопольської кафедри, хоч її предстоятель і став називатися Патріархом. Відразу після визнання Московської кафедри-патріархату, в 1596 році, архієреї Київської митрополії уклали церковну унію з Римом. Церква на території Київської митрополії, вже «офіційно» і «законно» відокремлена соборними рішеннями 1590 і 1593 років від «московської частини», виявилася розділеною ще i на дві конфесії, православну і ту, що вступила в унію з Римом».

Також історика здивувала термінологія, котру застосовують у своїх намагання описувати церковні події пропагандисти.

«Я би не назвала переговори про перепідпорядкування Київської митрополії Московському Патріархату «спецоперацією», хоча, зрозуміло, можна назвати «спецопераціями» все, що завгодно. Якщо це вважати спецоперацією, то чим же тоді була організація Великого Московського собору? Килимовим бомбардуванням? Саме використання такої термінології мені бачиться безсумнівною спадщиною недавнього радянсько-чекістського минулого і прийнятої в ті часи термінології.

У мене вже давно складається відчуття, що вона з’явилася не випадково в колі зацікавлених церковною історією і питаннями автокефалії журналістів і навіть деяких істориків, а була привнесена тими, для кого було звичним і природним говорити про «спецоперації КДБ», а, можливо, і брати в них участь», зазначила Віра Ченцова.

 «Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації