«Четвертий Рим» для УПЦ КП

Час читання: 7хв.

Треба визнати, що рухи  УПЦ КП навколо Києво-Печерської Лаври, а саме – петиція про передачу монастиря у власність цієї конфесії, були лише провокацією, спрямованою на відведення уваги суспільства від іншого, більш вишуканого кроку, що їм і вдалося реалізувати нещодавно.

Однозначно: на Пушкінській розуміли, що Лавру їм ніхто не віддасть, та не сильно вона їм і потрібна. Адже Лавра – це величезна територія, велика кількість храмів і корпусів, одним словом – майно, яке ще якось і за щось потрібно утримувати. Таких можливостей «Київський Патріархат» не має. Розкольники вигадали інший варіант – загарбати Софію. А почали з малого – із Трапезного храму.

Передача «Теплої Софії» у користування «Київського Патріархату» показала справжні наміри розкольників, які тепер повністю підтримуються керуючою владою. Так і цього разу, долаючи усі заборони, Міністерство культури України протиправно передає храм на території Національного заповідника одній із релігійних організацій держави.

Варто все ж провести детальний аналіз того, що сталось, аби зрозуміти, що саме було порушено, і до чого все це йтиме далі.

Безкультурний мінкульт, або Чому передача храму відбулася незаконно?

По-перше, в Міністерстві культури України відверто збрехали. Адже коли інформація потрапила в загальний доступ, речник цієї установи запевнив: «На сьогоднішній день в Трапезному храмі жодних богослужінь не проводиться. Для цього необхідна, як мінімум, вказівка першого керівника».

Листа, що раніше було опубліковано на окремих сайтах, керівник прес-служби Міністерства культури України Олексій Курпас назвав «матеріалом, що гуляє в Інтернеті».

Уже на наступний день після запевнень прес-аташе Міністерства, віце-прем’єр-міністр із питань культури В’ячеслав Кириленко заявив наступне: «Ми розглянули це звернення і не знайшли підстав, аби його не задовольнити. Богослужіння будуть відбуватися не на території власне святої Софії, а в Трапезній церкві, побудованій у ХVІІІ столітті. Всі вимоги пам’ятко-охоронного законодавства будуть дотримані. Більше того, Софія – це живий заповідник. Там постійно відбуваються виставки, мистецькі події. І від того, що там буде проводити по певних днях і святах богослужіння УПЦ КП, гірше Софії не буде».

Далі міністр Кириленко називає всіх, незгідних з його ідеєю, «українофобами», кажучи: «вперше за останні 330 років українська церква повертається до Софії Київської… Ми готові до будь-якого громадського моніторингу. А українофоби всіх мастей, які зараз піднімуть крик навколо цього питання, хай заспокояться».

Виходить ось що: міністр Кириленко, нехтуючи думкою мільйонів громадян України, позицією установ із охорони національної і культурної спадщини України, закликами інтелігенції та науковців, просто, на власний розсуд, робить такий-от крок – передає в користування храм, що знаходиться на території Національного заповідника. Все б нічого, але не враховано ось який факт – пан Кириленко є постійним членом Вищої церковної ради УПЦ КП.

Цей факт із біографії міністра наводить на певні роздуми. В першу чергу,  з’являється думка про те, що Кириленко діяв не згідно закону, а скоріше – за покликом серця і згідно політичної кон’юнктури. Та і вислів «українофоби всіх мастей» – ну зовсім не міністерський. Не личить людині такого статусу озвучувати подібні висловлювання. Але, в принципі, ні для кого не є таємницею, що Кириленко – друг Філарета. Тому, його дії – не дивина.

По-друге, передача «Теплої Софії» в користування УПЦ КП є протизаконною. Зокрема у Міжнародній раді з питань пам’яток і визначних місць (IКОМОС) заявили, що «над однією з українських пам’яток всесвітньої спадщини нависла загроза».

«Це політизоване рішення, прийняте таємно від громадськості, з ігноруванням позицій експертів і фахового середовища, без належного інформування Комітету всесвітньої спадщини, ЮНЕСКО та IКОМОС, грубо порушує зобов’язання, взяті на себе Україною при ратифікації Конвенції про охорону всесвітньої спадщини, а також низку інших міжнародних зобов’язань. Крім того, українське законодавство забороняє передавати будь-кому майно національних заповідників», – наголосив президент УНК IКОМОС Микола Яковина.

Пояснення доволі вичерпне. Законність передачі «Теплої Софії» в користування «Київського Патріархату» піддається справедливій та обґрунтованій критиці. Більше того, порушуються не лише українські, але і міжнародні закони.

Взагалі прецедент цієї події полягає в тенденційності. Якщо Мінкульт дозволяє собі подібні дії на користь однієї з конфесій, тоді немає жодних гарантій щодо того, що вони не передадуть у власність УПЦ КП що-небудь ще. А отже – під сумнів поставлено компетентність чиновників Міністерства і взагалі – законність усіх їхніх дій.

 «Свій Константинополь», або Для чого розкольникам потрібна Софія Київська?

 Дивно, що в світлі останніх подій тихенько помовчують в «Київському Патріархаті». Вочевидь тому, що розуміють, – рішення про передачу їм храму в Софії – протизаконне. Однак, для організації з нелегітимним статусом, що постійно порушує державні та міжнародні закони, в цьому немає нічого незвичного.

Більше того, в УПЦ КП накинули оком на Андріївську церкву в Києві – головний храм УАПЦ. Через те, всіляко тиснуть на «автокефалів», м’яко виселяючи їх із храму. То світло відключать, то ще якусь капость вигадають. Говорити про захоплення храмів УПЦ немає сенсу, всі про це і так знають. Отже, їх це не відлякує, бо подібні дії – в їхньому стилі.

Та варто звернути увагу не на сам факт передачі, а на те, який саме храм передається, точніше – в якому саме місці. Трапезний храм комплексу «Софія Київська» є лише початком, пробним кроком у цій авантюрі. Питання чи передадуть їм саму Софію – навіть не стоїть, важливо лиш – коли це станеться. Судячи з тенденцій, довго чекати не доведеться.

В «Київському Патріархаті» просто марять тим, аби осісти в Софії Київській, адже цей храм, це не лише стіни. Софія Київська – це символ, історія, «пальма першості», якщо завгодно. Один із найдревніших храмів України, збудований за зразком Софії Константинопольської. Храм, що довгий час був кафедрою Київських митрополитів. Фактично – чинна влада садить Філарета на Київський церковний престол.

Для чого це робиться? Щоб імітувати. Імітувати важливість, авторитетність, поважність. План такий – якщо весь світ відвернувся від УПЦ КП, то ми покажемо, наскільки для нас «Київський Патріархат» важливий. Якось так міркує тепер чинна влада.

Як міркують в «Київському Патріархаті»? Та ніяк. Ликують. Радіють. Божеволіють. Готуються виконувати нові замовлення влади, що фактично, поклала їх у кишеню. Чим не симфонія? Ось і паралелі – вони проведені цілком чітко. УПЦ КП = Вселенський Патріархат, українська влада = Візантійська імперія, Софія Київська = Софія Константинопольська.

Постскриптум

Передача «Теплої Софії» в користування «Київського Патріархату» – прецедент, що показує вибірковість української влади у стосунку до релігійних течій України. Те, як сьогодні українською владою ігноруються державні закони, свідчить лише про одне – тепер можна очікувати чого завгодно.

На фоні тих міжконфесійних конфліктів, котрі мають місце останніх два роки, можна припустити, що на догоду «національній церкві» будуть прийматися неправомірні рішення, що в принципі відбувається вже зараз. Тому, чекаємо нових сюрпризів від цієї новоутвореної симфонії – УПЦ КП і чинної влади.

 Олександр Єрмоленко

Схожі публікації