1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. Справа по возз`єднанню з Православ`ям уніатів та роль у ній митрополита Київського Ієрофея (Малицького)

Справа по возз`єднанню з Православ`ям уніатів та роль у ній митрополита Київського Ієрофея (Малицького)

Ієрофей ( в миру – Іоанникій Малицький) митрополит Київський і Галицький народився у 1727 році у Чернігові. Богословську освіту отримав у Воронезькій семінарії. Після чого поступив у Троїце-Сергієву Лавру, де, швидше за все, викладав у місцевій духовній семінарії.  В той час намісником лаври був архімандрит Кирило (Ляшевецький) один із богословів-інтелектуалів того часу і відомий проповідник. Він чудово знав Іоанникія Малицького ще з Чернігова, і коли став єпископом на Воронезьку кафедру, то взяв разом з собою і його. У 1758 Іоанникій приймає чернечий постриг з ім`ям Ієрофея і призначається членом Воронезької духовної консисторії.

У грудні 1761 року єпископ Воронезький Кирило (Ляшевецький) переведений на Чернігівську кафедру, куди з ним переїхав і ієромонах Ієрофей. У 1762 році він став ігуменом  приміського Різдвяного монастиря.

У 1772 році ієромонах Ієрофей був призначений намісником чернігівського Борисо-Глібського монастиря, а у 1774 його возвели у сан архімандрита. У квітні 1786 року архімандрит Ієрофей призначається ректором Чернігівської духовної семінарії, залишаючи за собою посаду намісника Єлецького Успенського монастиря.

28 жовтня 1788 року архімандрит Ієрофей Малицький стає єпископом Чернігівським. За 8 років служіння єпископа Ієрофея в Чернігові, він, виконуючи синодальні розпорядження з північної столиці, посилав монахів, священиків, святе миро й антимінси архієпископу Мінському Віктору Садковському, видатному діячеві возз`єднання з Руською Православною Церквою уніатів на землях, переданих Польщею (після її поділу) Російській імперії наприкінці XVIII століття. В цей період більше мільйона людей повернулось у лоно Православної Церкви, і понад 2300 храмів було повернуто православним.

5 січня 1796 року помер Київський митрополит Самуїл (Миславський) і 1 квітня того ж року єпископ Чернігівський Ієрофей став митрополитом Київським, священноархімандритом Києво-Печерської Лаври та постійним членом Святішого Синоду.

Вступивши на престол Київських митрополитів, Ієрофей покладав великі зусилля задля просвітницької роботи на землях, якими колись володіла католицька Польща, а тепер вони повернулися в юрисдикцію Російської імперії.

Водночас  з поділами Польщі, до території Київської єпархії відійшли наступні міста, котрі внаслідок унії були загарбані католиками: Тараща, Біла Церква, Умань, Черкаси, Житомир, Радомишль та інші. Разом з тим, численне населення, яке проживало на цих землях прагнуло повернутися до своєї прабатьківської православної віри. Тому митрополиту Київському доводилося активно працювати для належного повернення уніатських церков, які не позбулися ще слідів недавньої унії, зберегти православних людей від триваючої й надалі пропаганди і впливів фанатиків-уніатів, а також захистити православне духовенство від постійних переслідувань з боку поміщиків та їхніх управителів, котрі також були вірні греко-католицькій доктрині.

У возз`єднаних церквах митрополит радив приходським священикам переконувати парафіян «неодмінно постаратися переробити неправильні престоли на точно вказану Святішим Синодом форму».

Варто зауважити, що Святіший Синод указом від 24 вересня 1797 року наказував усім православним священикам, щоб вони до навернених з унії людей ставилися «з найбільшою прихильністю, виявляючи, з огляду на недавність навернення їх до Православ`я, найбільшу вибачливість, а коли пристойність місця й часу дозволить, не примусом, але апостольським повчанням і умовлянням з усією лагідністю, терпінням і людинолюбством та пастирською любов`ю, з доводами Святого Письма схиляти їх до відновлення єдності не тільки у сповідуванні віри, але й у виконанні зовнішніх обрядів. Але щоб це виходило не раптом і щоб не помічалося якогось присилування, а тим більше корисливості, бо цей порок завжди для товариства шкідливий, а в цьому випадку має вважатися за найгірший проти самої Святої Церкви злочин».

Однак бажаючи особисто ознайомитися із реальним становищем возз`єднаних церков і знайти засоби для виправлення існуючих недоліків, митрополит Ієрофей у травні 1798 р. починає пастирську подорож по єпархії, яка тривала близько трьох місяців. Враження митрополита було вкрай невтішним. Крайня бідність і злиденність возз`єднаних церков, повибивані вікна й похилі хрести на банях, – таким був звичайний вигляд колишніх уніатських храмів. Усередині багатьох храмів замість підлоги була земля, поросла травою, а в тих, де була підлога з цегли, «поробилися в них ями». Іконостаси давно втратили належний вигляд, храмові ікони часто були тільки «подобою іконного зображення». Церковний посуд через недбалість парафіяльних священиків був у великій неохайності. Церковні ризи «були в стані забуття й недбальства». Повернувшись на початку серпня 1798 року зі своєї подорожі по єпархії, митрополит Ієрофей розіслав по всіх духовних управліннях особливий наказ – відповідні виписки із щоденника подорожі, де були записані ним «недоліки кожної церкви». Приходські священики зобов`язувалися докласти всіх зусиль і якнайшвидше виправити знайдені в церквах недоліки. Загальний нагляд за порядком у церквах доручався окружним благочинним та повітовим протоієреям з нагадуванням «ужити таку довіру не на свою користь, а на церковну, тобто не потураючи нікому і не вимагаючи нічого за свій труд від церкви, священства або парафіян, під найсуворішим за це покаранням».

Найважливішим своїм завданням митрополит Ієрофей вважав навчити парафіяльне духовенство належно відправляти богослужіння за православним чином. Поставлений для цієї справи митрополитом відомий протоієрей Іоанн Леванда у звіті писав: «Священики з уніатів залишаються ненавченими літургісати, роблять у служінні дивне: ставлять спереду дискос, ззаду чашу, хапають стебло чаші між указаний та середній пальці; взявши ручний хрест, торкають себе кінцем навхрест».

Дбаючи про очищення богослужіння у возз`єднаних церквах від уніатських залишків, митрополит Ієрофей наказав духовним правлінням і благочинним вибрати «видатних надійних священиків», щоб скласти «якнайшвидше» списки, скільки та які саме богослужбові книги потрібні до кожної церкви. Другим розпорядженням наказувалося: кожний, недавно висвячений священик, крім проходження практики богослужбової, має бути відправлений до благочинного того округу, в якому він отримав призначення. Благочинний зобов`язаний був направити новопоставленого священика до одного з «досвідчених» священиків «для відправлення священнодійства, вивчення кожної треби з належним по книзі поясненням вивченого». Тільки після цього, священик отримував грамоту і направлявся на парафію.

Після смерті Катерини ІІ почалися важкі утиски й насильство поміщиків, католиків і уніатів над православним духовенством. В самій Київській єпархії від православних священиків поміщики забирали земельні наділи та віддавали їх уніатському духовенству. Православних священиків виганяли з церковних будинків, почастішали випадки явного знущання поміщиків з православного населення. Священиків і церковнослужителів силоміць забирали на панщину, коли вони повинні були відправляти богослужіння, а інколи це робили і під час самого богослужіння. У воскресні та святкові дні православних змушували працювати на панщині.

Митрополит Ієрофей силою свого архіпастирського авторитету щиро заступався за свою гноблену паству, але його намагання не завжди мали успіх. Поміщики – вороги Православ`я – продовжували чинити своє самоуправство. Митрополит в таких випадках подавав скарги у вищі судові інстанції. Поряд з різноманітними утисками православного духовенства й мирян, усюди поширювалася уніатська пропаганда.

Митрополит Ієрофей закликав священиків «докладати найщирішого старання і повертати заблукані вівці до ввіреної піклуванню їхньому духовної пастви в лоно Православної Церкви».

У 1797 році митрополит Ієрофей одержав скаргу 123 парафіян містечка Медвина Богуславського повіту на свого священика, який нещодавно перед тим перейшов з унії до Православ`я. «Слізно просимо, – писали парафіяни, – згляньтеся на нас, спрадавна предків наших у вірі православній непохитних…і, щоб могли ми в православній нашій вірі бути в лагідності й тиші, його Якубовича (священика, про якого йде мова) перемініть, а на його місце призначте справді православного християнської віри до нашої парафії священика, бо ми через його, Якубовича, злісні якості позбуваємося справді істинної християнської нашої віри, та й наша церква дійде через його, Якубовича, до парафіян недоброзичливість до остаточної злиденності». До прохання був доданий список доказів того, що цей священник дійсно був ворогом Православ`я. Однак варто згадати і протилежний факт переходу у Православ`я в 1797 році священника Савви Стрілецього. Це був освічений священик, який повернувся у Православ`я не з матеріальних розрахунків, а щиро керований своїми внутрішніми переконаннями.

Багато робив митрополит Ієрофей і для рівня богословської освіти серед духовенства, котре повернулося із уніатства. Ніколи не переривався його зв`язок з Київською духовною академією, який почався ще задовго до вступу владики на київську кафедру.

2 вересня 1799 року, після хвороби, митрополит Ієрофей помер. Правління його на Київській митрополичій кафедрі було доволі коротким. Однак і за цей час владика Ієрофей зробив багато. Він упорядкував управління єпархією, надав належний вигляд занедбаним в унії церквам, докладав максимальних зусиль для захисту православного духовенства від експансії поміщиків-уніатів.

Попередній запис
Депутати Верховної Ради просять дати головному розкольникові Героя України
Наступний запис
Спроба чергового рейдерського захоплення храму не вдалася

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее