Закинутий континент

Час читання: 3хв.

Ціла низка католицьких і протестантських місій активно використовують тему вбивства християн в Африці для місіонерства або прозелітизму. Найбільш інертними в африканській місії є саме православні. Чому? Тому що до кінця 20-х років ХХ століття, за винятком північної частини континенту, решта Африки не була цікавою Православним Церквам. Звинуватити, звісно, їх у цьому складно. Руська Церква далеко. Олександрійська Церква була обмежена фактично Єгиптом та Лівією, сама переживала з часів арабського нашестя складні часи. Сусіднім – «азіатським» Церквам: Єрусалимській та Антіохійській, також було важко, та й кордони канонічних територій не дозволяли діяльності в Африці… В загальному, проблем і причин не бракувало.

Але у 1922 році Константинопольський Патріарх Мелетій оголошує свій Патріархат ексклюзивним володарем прав на призначення єпископів і створення єпархій у «варварських» землях. Його претензії поширюються на Америку (де вже понад сто років діє Руська Церква, чого він воліє не помічати), Австралію, Західну та Центральну Європу… Але не на Африку. Бідний і пограбований край, місіонерство у котрому пов’язане з ризиком, не представляє чомусь для нього інтересу. І наступні сто років фанаріоти активно відстоюватимуть свої права на які завгодно землі, де немає війни, немає голоду, де вже привнесене Православ’я, відкриті храми, створені єпархії. Вони вимагатимуть дотримування своїх інтересів у США, Канаді, Франції, Польщі, Фінляндії, Естонії, Китаї, навіть Україні… Але в Африці, з її  1,260 мільярда людей… Претензії на певні привілеї з успіхом замінять заповідь «ідіть, навчіть всі народи, хрестіть їх в ім’я Отця й Сина та Святого Духа» (Мф. 28:19).

У 1923 році Мелетія виженуть з Константинополя і він, з допомогою англійців, очолить Олександрійський Патріархат. І вже у ньому, знехтувавши ним же заявленим правом Константинополя на «варварські землі», він оголосить всю Африку територією Олександрійської Церкви. Оголосить і створить кілька єпархій на величезному континенті.

Але, незважаючи на те, що кількість єпархій зараз вже є достатньо великою, Православ’я номінально представлене в Африці небагатьом більше ніж мільйоном вірян. Наголосимо: номінально. Це менше 0,1% населення. Місіонерська діяльність, як правило, є також номінальною і залежить від ентузіазму місцевих кліриків. Активна робота практично не ведеться, багато єпископів рахуються за африканськими єпархіями, а самі живуть у тій же Греції, кілька разів на рік навідуючись у свої володіння…

Після того, як Олександрійська Церква стала на шлях розколу, російські парафії в Африці виведені з-під її омофору. Вже не один раз виникає питання прийому до РПЦ тієї частини її кліру, котра не поділяє відступництва Патріарха Феодора. Сьогодні африканці, котрі шукають Христа, фактично віддані на відкуп єретикам та сектантам різноманітних мастей. А могли би знайти Христа та спасіння у Його Церкві. І, окрім цього, стати містком, котрий поєднує наші країни та культури.

І першим кроком у цьому напрямку могла би стати активна допомога гнаним християнам поза залежністю від їхньої сьогоднішньої конфесійної належності. Справа, котру важко було би засудити навіть нашим фанарсько-олександрійським та американським «партнерам», істерики котрих у цьому випадку не уникнути.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації