Навіщо Патріарх привітав Байдена, а митрополит Іларіон Байдена критикував?

Час читання: 4хв.

У православному інтернеті виникли обговорення, чому спочатку Патріарх привітав Джо Байдена з перемогою на виборах у США, а потім митрополит Іларіон (Алфєєв) критикує того ж Байдена за підтримку божевільної ідеї про зміну статі в дітей… Виникли різноманітні конспірологічні версії, у відповідь на котрі ми вирішили викласти свою точку зору.

Привітання Байдена Патріархом не є висловленням певного схвалення особисто Патріархом або РПЦ Байдена. Це протокольний крок. Так має бути за нормами дипломатії. Як керівник міжнародної релігійної організації, котра має, в тому числі, парафії у США, Предстоятель РПЦ не може уникати привітання нового президента цієї країни. Як би він до нього не ставився і якої б думки не був про його позиції.

Глава ВЗЦЗ особа більш вільна у висловленні своїх позицій, так як першою особою РПЦ не є. на наш погляд, те, що один зі спікерів РПЦ відверто і прямо озвучує церковну позицію щодо пропагованої Байденом гидоти – хороший знак.

Деякі колеги пишуть, що привітання Байдена Патріархом обумовлене спробою уникнути тиску з боку влади США на РПЦЗ та ставропігійні парафії у США. Виключати цього не можна, але нам такий додатковий мотив здається малоймовірним.

У США формували свою позицію щодо Православ’я ще у 1940 році, коли визначали ймовірних союзників серед релігійних лідерів. І вже тоді помічник держсекретаря Адольф Берле писав президенту Рузвельту, що Православна Церква не є цікавою у контексті внутрішніх справ у США, оскільки володіє надто малим впливом. Разом з тим є цікавою на Балканах, у східному Середземномор’ї та у Росії… Відтоді не багато змінилось у даному питанні.

Дозволимо собі не погодитись із шановними колегами у їхній наступній тезі: «Як уявляється, демократи активно підтримають політику Фанару у створенні в США на базі Грецької Архієпископії Константинопольського патріархату помісної церкви… У випадку реалізації даного сценарію існує ймовірність втрати громадами діаспоральних церков, у тому числі РПЦ, зв’язків зі своїми центрами та їхнього поглинення в структурі Константинопольського патріархату».

По-перше, у США вже є своя автокефальна Помісна Православна Церква в Америці. Так, її не визнає Фанар та грецькі Церкви. Але він не визнавав і Грузинську, і Чеську Церкви у їхньому автокефальному статусі. Лише тому, що автокефалію вони отримали не від них, а від РПЦ. У підсумку Чеська Церква здалася під тиском, і їй Фанар видав новий томос про автокефалію у 1998 році. Ще раз у 1990 році визнання отримала й Грузинська Церква, котра здаватись не збиралась, але у Фанару не залишалось вибору.

У питанні автокефальної Церкви в Америці Фанар теж легко міг би піти на компроміс, визнавши її та увійшовши до її складу своєю Архієпископією в США, а натомість отримавши важелі впливу на неї. Але він на це не йде. Не йде саме тому, що не хоче втрачати свої американські парафії. Більше того, нагадаємо, що цього року фанаріоти скоротили права своєї американської автономії, і зробили це для більш потужного контролю.

Якраз  ідея єдиної Помісної Американської Церкви – це ідея РПЦ, котра виходила ще від Патріарха Тихона у бутність його главою Північноамериканської єпархії. У 1970 році, коли РПЦ надавала автокефалію своїй Північноамериканській митрополії, якраз і стояло завдання припинити абсурдне порушення канонів у вигляді різноманітних діаспорних юрисдикцій, котрі утворюють «змішення Церков» на одній і тій же території. Але ці плани порушив якраз спротив фанаріотів. Наші ж ставропігійні парафії у США – це лише рештки з переліку тих, хто у 1970 категорично не захотів входити до складу нової автокефальної Церкви. Це зовсім не претензія на території США, а лише тимчасовий захід. Так само, як і парафії РПЦЗ – це наслідок того розділення, котре історично було між нами, а зовсім не навмисна дія.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації