З приводу слів Предстоятеля Албанської Церкви архієпископа Анастасія можна сказати наступне:

З одного боку його позиція підтверджує те, що і РПЦ, і УПЦ, і багато інихі Помісних Церков говорять вже протягом двох років – втручання патріарха Варфоломія в українські церковні діла не зцілило розкол, а тільки лише погіршило ситуацію. У цьому архієпископ Анастасій виступає в якості опонента Фанара.

З іншого боку, він не запропонував нічого конкретного, закликаючи до абстрактного «примирення». Яким чином це «примирення» має відбутися він не пояснює.

Крім цього, він як і раніше розділяє віру в особливе першість Константинопольської Церкви і вважає, що «ініціатива в подоланні нової реальності» повинна належати «Вселенському патріархату». Однак, патріарх Варфоломій неодноразово давав зрозуміти, що він не збирається міняти свої рішення і тим більше не збирається з кимось «примирятися», будучи впевненим, що Російська Церква рано чи пізно «змириться» і прийме цю «нову реальність».

Якщо Предстоятель Албанської Церкви вважає, що всеправославне обговорення питання повинен ініціювати виключно патріарх Варфоломій, то це заводить проблему в глухий кут. Очевидно, що без тиску і примусу ззовні він ніколи не піде на такий крок.

У цьому контексті всі побажання владики Анастасія залишаються прекраснодушною мрією. А за великим рахунком укладаються в план профанаріотскіх греків з примусу РПЦ до капітуляції за естонським сценарієм. Можливо, сам Анастасій і не мав це на увазі, однак його логіка призводить саме до такого висновку.

Певний шанс на інше розуміння позиції глави Албанської Церкви дають його слова про те, що крім Константинополя «всі Автокефальні Церкви повинні в міру своєї відповідальності сприяти подоланню розколу». Якщо це натяк на те, що вони самі повинні взяти справу в свої руки, а не чекати поки Фанар зволить звернути увагу на проблему, тоді з владикою Анастасієм можна в чомусь погодитися.

Однак, так чи він думає насправді? Величезна проблема виступів ряду Помісних Церков полягає в їх абстрактності і відсутності конкретних пропозицій. А ще точніше – у відсутності засудження помилок Фанара. Обмежити проблему виключно проблемою хіротоній розкольників, і проігнорувавши при цьому вторгнення Фанара на чужу канонічну територію, а також його претензії на «першість без рівних», означає «бігати по колу» без шансів на реальне подолання кризи. Що в свою чергу означає неминучість остаточного розколу в світовому Православ’ї.

Олександр Країв, Правблог 

Фото: pravlife.org

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».