За нашими даними, у розкольницькій «ПЦУ» сьогодні два погляди на відносини з Фанаром.
Саме один з них і переповів у своєму інтерв’ю «митрополит» Михаїл Зінкевич: незадоволення змістом томосу, обмеженнями «української автокефалії», залежністю від Константинополя та формуванням паралельного екзархату, підпорядкованого напряму Фанару. В таборі з цим поглядом вважають, що ситуація дозволяє «покачати права» перед Константинополем і це не призведе до негативних наслідків. Логіка в цьому є: Фанар так глибоко втрапив у гру з українського питання, що тепер просто не зможе відкликати томос у випадку бунту. Проти будуть і американці, і влада Греції, і влада Кіпру, що взяли участь у тиску на Помісні Церкви. Проти будуть самі предстоятелі Помісних Церков, котрі визнали «ПЦУ, оскільки це поставить їх у незручне становище. У ще більш незручному становищі опиниться і сам патріарх Варфоломій, в тому числі перед партнерами та спонсорами цього проекту.
Доказ цьому – «патріарх» Філарет, котрий знову повернувся до свого дітища «Київський Патріархат» і активно критикує томос і Варфоломія, руйнуючи і без того неприглядну картину «зцілення українського розколу» Фанаром. Так «картину» псувала лише сама УПЦ з її абсолютною більшістю парафій, а так ще й Філарет знову повернув формулу «трьох українських православних юрисдикцій», котра й була до втручання Варфоломія в український розкол. І, незважаючи на все це, Фанар (як і «ПЦУ») не можуть «заборонити у служінні», «позбавити сану», «оголосити розкольником», «відлучити від Церкви» Філарета, так як після безчинного зняття з нього анафеми Руської Церкви це виглядало би просто анекдотично. Замість цього їм доводиться просто чекати, поки вік Денисенка візьме своє і проблема вирішиться сама по собі.
«Пастка послідовності», в котру втрапив Фанар, дає Зінкевичу та його однодумцям можливість торгуватись, намагаючись відкоригувати правила гри. Якщо не у питанні прав «ПЦУ», то, під прикриттям цього питання, розширення власних прав і можливостей.
Другий погляд представляє Епіфаній (Думенко) і Ко. Він незадоволений тим же, але йому є що втрачати: роль «предстоятеля» «ПЦУ», на котрій він і так є не надто успішним. Вони з прихильниками бояться тертя з Фанаром, оскільки розуміють нульове значення «ПЦУ» для православного світу без стамбульської підтримки. Бояться втрати довіри своїх українських спонсорів та американських кураторів. І роблять на них ставку: якщо перший табір почне надто активний саботаж, то американці та профільні українські служби зможуть їх «напоумити». І це теж цілком логічно.
Але окрім цього треба враховувати саму природу розкольників. Якби ці люди були здатні до покаяння (хоча би й формального), то воно могло би стати для них пропуском до більш легкого визнання у православному світі. Рішення про визнання тих, хто покаявся (нехай навіть перед іншою Церквою) і заново рукоположених розкольників Фанару та Держдепу було би простіше просувати серед Помісних Церков. Але їхня гординя, незважаючи на регулярний прояв лицемірства та «гнучкості», зробила такий маневр неможливим.
Св. Іриней Ліонський пише: «Христос розсудить тих, хто чинить розколи, – тих, хто не має любові до Бога та піклується більше про власну вигоду, ніж про єднсть Церкви, з маловажливих та випадкових причин розсікає та рве велике та славне Тіло Христове і, скільки від них залежить, руйнує його, говорячи про мир та натомість чинячи розбрат». Якщо гординя та користь не утримала цих людей від розсічення Тіла Христового, то що їх втримає від розділення у самочинному збіговиську?
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».