У контексті безумовно важливого рішення Священного Синоду УПЦ виникає питання – хто саме повинен у ситуації, що склалася, ініціювати «обговорення та принципову оцінку на всеправославному рівні» антицерковних дій Константинопольського патріархату?
- Саме Константинопольська церква як перша серед рівних? Але Константинополь не стане скликати собор, на котрому виступить у статусі підсудного.
- Наступний у диптиху після Константинопольського Олександрійський патріархат? Але щодо цієї древньої кафедри теж не варто плекати ілюзії. Патріарх Феодор зробив свій вибір і, принаймні при ньому, Олександрія не стане діяти проти Варфоломія.
- Антіохійський або Єрусалимський патріархати? Антіохію хоч і можна вважати історичним союзником Руської Православної Церкви, але чекати від неї активних кроків зараз навряд чи варто. Патріархат сильно ослаблений громадянською війною, і не вирішив остаточно загрозу внутрішнього розколу в ліванській частині Церкви. Крім того, у нього складні стосунки з Єрусалимською церквою через Катар. Все це не може сприяти взяттю Антіохією на себе згаданої ініціативи. Єрусалимська церква, як найдавніша апостольська кафедра та Матір всіх Церков, теоретично могла би прийняти на себе таку відповідальність. Однак дивлячись на те, як сильно пробуксовує Амманський формат, важко очікувати від патріарха Феофіла якоїсь активності в реалізації озвученої Синодом УПЦ пропозиції. І не варто сильно на нього ображатись. Оскільки йому доводиться діяти у найскладніших обставинах. Окрім нав’язаного Константинополем почуття обов’язку зберігати вірність ідеалам еллінізму, Єрусалимський Патріарх відчуває тиск з боку ізраїльської влади, втягнений у майнові суперечки з місцевим бізнесом, потерпає від регулярних звинувачень у зраді зі сторони православних палестинців, а також у нездатності (або небажанні) захистити їхні інтереси (не завжди безпідставно). До того ж прихід до влади у США нової президентської адміністрації може загострили наведений далеко не вичерпний перелік внутрішніх проблем Єрусалимської Церква. Тому, як нам здається, не слід особливо розраховувати на Єрусалимський патріархат у згаданому питанні.
- Руська Православна Церква? Для такого кроку в неї, як жертви дій Фанару, є повне моральне право. Упереджуючи заперечення зі сторони виключного права Константинопольського патріархату на скликання всеправославних соборів та нарад, зазначимо, що в історії Православної Церкви неодноразово були випадки, коли найважливіші собори скликались не Константинополем, а іншими церквами. Можна згадати Єрусалимський собори 1443 р. та 1672 р. Перший, як відомо, засудив Флорентійську унію, а другий спростував за протестантизм «Сповідання віри», котре приписується Константинопольському патріарху Кирилу Лукарісу. Самі Константинопольські патріархи, починаючи з Несторія, не один раз опинялись звинувачуваними. І не будемо забувати, що з 232 патріархів, котрі очолювали з IV ст. Константинопольську кафедру, 16 виявились єретиками. І, судячи з усього, нині ми маємо справу з 17-м таким патріархом.
- Проведення всеправославного обговорення та оцінка дій патріарха Варфоломія – це питання відповідальності за збереження чистоти та неушкодженості православного вчення. Зазначимо, що успішній реалізації такої ініціативи сприяло би широке обговорення беззаконня Фанару на рівні православної наукової спільноти. Що заважає зараз, в епоху цифрових технологій, налагодити регулярні дискусії на визначеній проблемі з участю вчених та богословів з усіх помісних церков, в тому числі тих, керівництво котрих визнало ПЦУ? Крім того, варто визнати, що ми програємо Фанару на інформаційному фронті. Як свідчить характер листа Польської Православної Церкви Митрополиту Київському Онуфрію, більша частина духовенства та вірян у помісних церквах все ще дивляться на українське питання як на суперечку за територію. І цю прогалину слід чимшвидше подолати.
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».