Старі пісні про головне: де зберігається ключ до нової унії між Константинополем та Римом?

Час читання: 3хв.

У православній телеграм-спільноті знову обговорюється тема унії між Римською церквою та Константинопольським Патріархатом (КП), між українськими уніатами та розкольниками з «ПЦУ». Виною тому нова згадка одного з представників «ПЦУ» Андрія Дудченка. Насправді, не сказано нічого нового. Рівно ті ж самі речі про «об’єднання ПЦУ та УГКЦ після відновлення євхаристичного спілкування між Константинополем та Римом» спікери як Фанару, так і «ПЦУ» з УГКЦ промовляють вже два роки.

І ми лише повторимо тезу, котру стверджували і раніше. Котру ще не повною мірою усвідомили у нашій Церкві, і мало сприйняли у решті Помісних Православних Церков. У чому, очевидно, полягає ключова наша недоробка. Теза ця в наступному: ключ до нової унії КП та Риму сьогодні в руках представників дев’яти Помісних Церков: Єрусалимської, Антіохійської, Грузинської, Сербської, Румунської, Болгарської, Албанської, Польської, Чеської. (Є ще Американська, але оскільки її не визнає Константинополь, то і вибору в неї особливого немає).

Томос про автокефалію т.зв. «Святішої церкви України» – це не просто листування між певними ієрархами Стамбула та Києва. Це екклезіологічний документ, прийнятий Синодом КП, що фактично є рівнозначним його соборному рішенню. А визнання томосу іншими Помісними Церквами фактично означає ратифікацію цього рішення.

У Томосі йдеться: «Для рішення значимих питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатись до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського престолу, з прагненням отримати від нього авторитетну думку та тверде взаєморозуміння». Як ми бачимо, Дудченко правий: сама по собі «ПЦУ» жодних подібних рішень приймати не може. Більше того – не може і разом з Константинополем. Він сам їх прийме. Її роль – лише питати «авторитетну думку».

Але насправді вся суть полягає не в правах/обов’язках самої «ПЦУ», а всіх Помісних Церков:

«Проясняємо до вище сказаного, що автокефальна Церква України визнає главою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський престол, як і решта патріархів та предстоятелів».

Як ми бачимо, визнання даного томосу має наслідком і визнання Патріарха Константинополя в якості «глави Церкви». Христу у фанарській екклезіології залишається місце лише Глави символічного, оскільки практичні функції переходять до глави Константинопольської Церкви…

Тепер подивимось на практичну частину того, що відбувається: предстоятелі Олександрійської, Елладської та Кіпрської Церков визнали не лише автокефалію українських розкольників, не лише монополію Фанару «давати та забирати автокефалії», не лише право односторонньо змінювати кордони Церков, не лише благодатність розкольницьких «хіротоній», вони визнали верховну владу Фанару, його право безапеляційної інтерпретації канонів і більше того, право своїм рішенням заміняти не лише рішення Соборів, але сам благодатний вогонь П’ятидесятниці – благодать Церкви, а отже і «уточнювати» догмати, підміняючи їхній зміст. Адже догмат про Церкву вже «уточняється» Константинополем, а на догоду йому вже фанарські богослови «уточняють» і догмат про Трійцю…

Якщо український томос визнає більшість Помісних Церков, то тим самим буде визнане і право КП визначати догматичні рішення та питання євхаристичного спілкування з Римським Папою. І тоді, як і раніше в історії, коли Константинополь вже впадав у єресі та укладав унії, Православ’я залишиться у тих Церквах, котрі не визнають цього рішення.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації