13 грудня, у день пам’яті апостола Андрія Первозванного за старим стилем, столицю України відвідав видний діяч Константинопольського патріархату митрополит Галльський Еммануїл. Ні для кого не є таємницею, що цей ієрарх Фанару є правою рукою Константинопольського патріарха Варфоломія та фактично другою людиною в цій Помісній Церкві. Однак приїзд такої важливої персони чомусь залишився без уваги глави «ПЦУ» Епіфанія Думенка. Спробуємо розібратись у цій ситуації більш детально.
«Свої» та «чужі»
Можливо, мало хто помітив, але «ПЦУ» з часу свого заснування мало-помалу була розділена на шари. І це розшарування стає ще більш помітним, коли члени розколу зустрічаються з представниками тих Помісних Церков, котрі де-юре визнали «Православну Церкву України». Фактично сьогодні ми спостерігаємо не цілісну структуру, а три її «іпостасі».
До перших і найбільш привілейованих відносяться перебіжчики з УПЦ – колишні митрополити Симеон (Шостацький) та Олександр (Драбинко). Як можна бачити, тільки в цих двох осіб практично не виникає проблем у питаннях співслужіння з представниками інших Помісних Церков, оскільки до їхніх хіротоній ні в кого немає претензій. Більше того, важливо нагадати, що Драбинко та Шостацький на час свого виходу з УПЦ були прийняті саме в штат Константинопольського патріархату, про що вони повідомляли публічно. І, хоча формально вони нині є членами «ПЦУ», по суті – колишні митрополити УПЦ перебувають у стані подвійного підпорядкування. Пріоритет у цій ситуації, звісно, належить указу патріарха Варфоломія, адже останній цих документів не відкликав.
Друга група – представники колишньої «УПЦ КП», до котрої відносяться вихідці з колишньої команди Філарета Денисенка. До цієї групи відноситься і сам Думенко. Варто зазначити, що цю групу в середовищі Помісних Церков, котрі визнали «ПЦУ», хоча й визнають, але все ж – не так охоче, як перших. Хоча Варфоломій і зняв анафему з Філарета, а як наслідок – з усіх тих, хто ним був рукоположений, не всі з тих, хто визнав «ПЦУ», поспішають співслужити з ними. Зверніть увагу – ніхто з Предстоятелів, котрі визнали «ПЦУ», не співслужив з Думенком, окрім патріарха Варфоломія.
Ані Ієронім Елладський, ані Феодор Олександрійський, ані Хризостом Кіпрський так і не вшанували Епіфанія молитовним єднанням біля престолу. Не радує такою честю лідера «ПЦУ» і сам Варфоломій, котрий нещодавно заявив, що приїде в Київ на День незалежності України аж наступного року. Тут виникає питання – а чому не в день пам’яті князя Володимира? Невже тому, що не хоче мазатись у співслужіння з «полукровкою»? Адже очевидно, що 24 серпня ніяких літургій ніхто служити з Думенком не буде. Максимум – це якийсь молебень у Софії Київській.
До третьої групи можна віднести вихідців з колишньої «УАПЦ». Ці взагалі – ізгої. І як не дивно – що у самій «ПЦУ», що у середовищі представників Помісних Церков, котрі визнали «ПЦУ». До їхніх хіротоній однозначно є питання. Саме цей аспект тривалий час служив блокуванням для представників Кіпрської Церкви, глава котрої нещодавно пом’янув Епіфанія під час Богослужіння. Зверніть увагу, «ізгої» не служать практично ні з ким, навіть з представниками двох вище згаданих каст.
Таким чином, очевидно, що навіть для Помісних Церков, що визнали «ПЦУ», ця структура є абсолютно неоднорідною. До одних вони ставляться привітно, інших – терплять, а третіх – відверто зневажають. Про це, до речі, прекрасно знає сам Варфоломій, котрий, очевидно, планує виправляти цю ситуацію, адже створення такої неоднорідної структури є його прямою відповідальністю.
«Стерильна» ставропігія
З огляду на ситуацію, що склалася, главі Константинопольського патріархату було гостро необхідно сформувати в Україні якийсь стерильний простір, в котрому представники Помісних Церков, які визнали «ПЦУ», могли б почуватися максимально комфортно, не переживаючи докорів сумління через те, що з ними в одному вівтарі знаходяться люди з сумнівною хіротонією або відсутністю такої взагалі. Саме для цього в Україні була створена ставропігія, яка була оформлена на базі Андріївської церкви в центрі Києва.
Дуже доречним в цій ситуації виявився так само колишній клірик УПЦ – Михайло Аніщенко, який на момент створення ставропігії перебував у віданні патріарха Варфоломія. З огляду на багатогранність проекту «ставропігія», його навіть звели в єпископський сан, з недвозначним приписом – «далі займатися питаннями ставропігії в Україні». Для Аніщенка виконувати це завдання не складно за наявності множинних тісних контактів з представниками канонічної Церкви в Україні, багато з яких на той час вже отримали «грамоти» патріарха Варфоломія, ідентичні тим, які він видав Драбинку і Шостацькому.
Здебільшого ці священнослужителі, незалежно від географії свого розташування на території країни, підзвітні не главам єпархій, в котрих вони несуть своє служіння, а особисто колишньому ієрархові УПЦ Олександру Драбинку. Такий порядок речей є таким собі ноу-хау в питаннях церковної підзвітності. Однозначно, у жодній з Помісних Церков немає таких ситуацій, щоб священнослужителі, перебуваючи на території тієї чи іншої єпархії, були підконтрольні якомусь вікарному архієрею, який має в своєму віданні одну-єдину парафію.
Як пов’язана ця ситуація зі ставропігією? Дуже просто. Якщо звернути увагу на це питання, то стає очевидним, що саме ці «стерильні» складають ядро ставропігії, що кожен міг побачити сьогодні, під час перебування митрополита Галльського Еммануїла в Києві. Зі спірних, але прийнятних, в цьому богослужінні брав участь лише колишній сподвижник Філарета – Євстратій Зоря. Його присутність пояснюється лише тим, що аж надто очевидним було б участь в процесії одних греків і колишніх вихідців з канонічної Церкви. Швидше за все, саме тому в цьому богослужінні не брав участі Олександр Драбинко, якого останнім часом тісно пов’язують зі створенням «канонічної» опозиції в середовищі «ПЦУ».
Прогнози та оглядні перспективи для українського церковного простору
Очевидно, що в Константинопольському патріархаті розуміють – з «ПЦУ» не допрацювали. Залишаються відкритими ряд моментів, які викликають відторгнення у середовищі Помісних Церков, на підтримку котрих Варфоломій розраховував на самому початку. Якщо елліністичні Церкви закрили очі на існуючі канонічні перешкоди, зробивши це виключно авансом або під тиском Фанару та інших зацікавлених сил, то в інших Помісних Церквах з цим миритися не мають наміру. Процес визнання «ПЦУ» забуксував саме через це, і, швидше за все, не буде розблокований до тих пір, поки питання з сумнівними хіротонії ряду представників «ПЦУ» не буде закрите.
В принципі, Фанар знає, як вирішувати такі проблеми. Відповідь лежить на поверхні, і вона є очевидною – канонічна хіротонія. Цим шляхом, до речі, пішли представники УПЦ в США і Канаді, які, будучи вихідцями з «УАПЦ», в повному складі пройшли процедуру «перерукоположення». Але це за кордоном, в діаспорі. Схизматики, що знаходяться на території України, на такий крок не готові. Та й який сенс, якщо формальне визнання вони вже отримали, а контингент у них залишився той же, що був і раніше. Піти на «перерукоположення» – значить визнати, що довгі десятиліття до цього їм доводилося брехати своїм прихильникам, доводячи, що вони канонічні і ніякі визнання їм не потрібні. Таким чином, цей варіант для Фанару зараз навряд чи реалізований.
Саме тому на перший план зараз виходить ставропігія і все, що з нею пов’язано. Фанар, не чекаючи відповідних кроків з боку неканонічної частини «ПЦУ», ставить ставку на тих, хто найбільш лояльний до ідеї Константинополя про створення на території України своєї митрополії, яка буде складатися з тих, чия хіротонія не викликатиме сумнівів у представників інших Помісних Церков.
Більше того, інтерес до «ПЦУ» з боку Фанару явно поменшав у зв’язку з тим, що ця структура стала вкрай маргіналізованою та політизованою. В еллінському церковному середовищі вкрай роздратовано реагують на окремі дії «ПЦУ», особливо їхнє зближення з греко-католиками, на спілкування з котрими було накладене табу. Крім цього, навіть в середовищі самої «ПЦУ» розуміють, що Думенко не справляється зі своїми обов’язками. Безустанні дії Філарета Денисенка, наслідком яких стала втрата контролю Епіфанія над закордонними парафіями, самочинні дії з боку ряду представників єпископату «ПЦУ» та інші скандали підривають авторитет Думенка, викликаючи до нього ряд обґрунтованих претензій. На цьому тлі значно зростає авторитет його прямого суперника – «митрополита» Луцького і Волинського Михаїла Зінкевича, який вже давно і відкрито висловлює свою зневагу главі «ПЦУ».
Всі ці фактори, зібрані воєдино, змушують Фанар рухатися в протилежному від «ПЦУ» напрямку, формуючи певну альтернативу, яка влаштує і представників інших Помісних Церков, і тих, на кого робили ставку, кажучи про те, що вони «натовпами будуть переходити» в «ПЦУ» , коли прийде час. До речі, цю думку останнім часом активно озвучує вже згаданий Олександр Драбинко, який, як уже повідомлялося, проводить пропагандистську діяльність в середовищі духовенства УПЦ, який зберіг бажання змінити церковну юрисдикцію.
Швидше за все, саме тому сьогоднішній візит митрополита Галльського Еммануїла був здійснений саме в рамках проекту «ставропігія». Появлення другої за важливістю персони в Константинопольському патріархаті саме в Андріївській церкві послужило свого роду піар-ходом для ставропігії та тих, хто до неї має відношення. Недарма Еммануїл чемно покинув прес-конференцію, зібрану біля Андріївської церкви, залишивши цвяхом програми екзарха Варфоломія в Україні – єпископа Михайла Аніщенка. Останній, у свою чергу, тріумфально заявив про те, що ставропігія відновлює регулярні богослужіння. Відсутність Епіфанія в цих заходах пов’язана, швидше за все, з тим, що в разі його участі вся увага преси була б переключена на нього, а в цьому у Константинополя, як видно, більше немає інтересу.
Михаїл Шевченко
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».