Андріївська церква як символ неймовірної крихкості ситуації.
Святу Апостола Андрія Первозванного передувала чудова новина: після дуже тривалої реставрації нарешті відчиняє свої двері Андріївська церква. Написано було, що “відкриття буде онлайн, а наступного дня на Божественній Літургії церкву буде відкрито для людей”.
Люди прочитали, зраділи і рушили туди попри ожеледицю. Погода показала ще кілька проблемних точок. А саме – асфальтом цілком можна рухатися. Тоді ж як плитка перетворюється на травмонебезпечний каток. Місцями – просто крижана пастка, де ані туди, ні сюди. Тож особливо не розбіжишся.
Та люди прийшли. Але лід виявився зовсім не перешкодою. Ще здалеку бачиш невеличкі групки простих людей, які стоять неподалік церкви.
Коли підходиш ближче, виявляється, що “вхід тільки для тих, хто у списку”. Вхід до храму заблоковано огорожею. Запитуєш, на якій підставі людей не пускають до Служби Божої.
Людина зі списками називається “представником балансоутримуючої організації”. Музею. Каже, що “цей захід проводиться для тих, хто у списку”. Для всіх решта – вхід заборонено. Починає щось невпевнено говорити про карантин.
Розповідається про це не тому, що туди не втрапилося. Достатньо можливостей було вирішити питання із запрошенням. Питання в тому, що ми волаємо до Бога із проханнями про порятунок. А що собі дозволяємо??
Ким уявляємо себе, загороджуючи входи до храмів? Чому вони у нас платні до Софії Київської, Кирилівської, Церкви Спаса на Берестові, Києво-Печерської Лаври (так, є безоплатний вхід до Печер, та про це знають далеко не всі). А тут ще й по списках!..
В Андріївській церкві з 1939 року розмістили антирелігійний музей. Хм, а це багато що пояснює тоді зі списками… Адже людям віруючим таке до голови прийти не могло би. Бо тоді би виходило, що людина з тими аркушиками уподібнила себе до Апостола Петра. А це, знаєте, сміливо якось.
Притча про скорчену жінку із сьогоднішнього Євангелія про нас з вами. Про Україну. Це вона ніяк не може випростатися – бо гнуть її до землі непережиті пережитки безбожницької радянщини.
Випробування списками взагалі, мабуть, найтяжче для українців. Коли ми з вами стаємо належними/причетними до вузького кола, перестаємо зважати на тих – поза колом. Головне ж, що ми з вами ТУТ, правда ж?
Жодна людина, чиє прізвище знаходилося на аркуші, не обурилася наявністю такого списку. І це, мабуть, найболючіше. Бо всі найгірші в світі речі починалися з різного роду списків, з поділу на “своїх” та “чужих”, “рівних” та “рівніших”. Коли самі так поводимося, то чого дивуватися, що “народні обранці” забувають про народ одразу по обиранню “нагору”.
Якою первинною була ідея із таким розміщенням Андріївської церкви, необхідно почитати. Та оте висіння над самісінькою прірвою дуже класно ілюструє нашу з вами сьогоденну ситуацію. Її крихкість. Балансування на межі.
Сьогодні в день Благодійності лунають заклики робити добро, справи милосердя. Подвиги мають бути посильними. Давайте почнемо з того, щоби хоча б на якийсь короткий час спробуємо просто не робити прикрого. Припинимо розхитувати човна. Зупинимося в хибному, в тому що робиться НЕ ТАК.
Бог нас справді Любить і Милує. Та Безмежність Його Любові не має нас спонукати до випробовування Його Терпіння. Історія знає подібних зухвальців. І до чого це призводило, теж. Подумаймо над цим.
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».