Ні для кого не є таємницею, що 70% «єпископату» УПЦ КП – колишні члени РПЦ. Причетність до Руської Церкви в середовищі «Київського патріархату» не є пороком, адже від минулого не втечеш. Однак, дивують ті подвійні стандарти, які в «найпатріотичнішій» конфесії використовують від випадку до випадку.
Неодноразово доводилось чути звинувачення в бік «конкуруючої» УПЦ в тому, що саме Канонічна Церква є рушієм так званого «руського міра». Буквально нещодавно, в контексті «проросійської позиції УПЦ», в заяві Міністерства культури України в бік Церкви було інкриміновано вшанування святого благовірного князя Олександра Невського. Так само часто в основу звинувачень лягають претензії щодо спільної з РПЦ історії й тому подібне.
Однак, в УПЦ КП зовсім не зважають на той факт, що за 25 років свого існування вони так і не змогли позбавитись від «російського минулого». І як би вони не намагались доводити своє бажання бути частиною Константинопольського патріархату, втім складається враження, що представники цієї організації і до РПЦ повернулися, якби їм були запропоновані зручні умови.
Окрім того, в «Київському патріархаті» роблять все, аби не вирізнятись з натовпу. Вимагаючи від УПЦ переходу на українську мову богослужінь, представники цієї організації спокійно служать «незрозумілою» мовою, особливо в східних областях України. Щоправда, подібний випадок має місце і на Львівщині.
Згадуючи анексований Крим, «філаретівці» закликають УПЦ, аби останні вивели свої єпархії з півострова, звинувачуючи в посібництві окупантам. Разом з тим, УПЦ КП приховує той факт, що керуючий Кримською єпархією цієї конфесії одразу після анексії погодився на отримання російського громадянства. Більше того, пан Кущ спокійно веде в Криму бізнес, сплачуючи податки в російську казну.
Подібні «останні часи» переживають і єпархії УПЦ КП в Росії. Жодна з них, між іншим, навіть не є офіційно зареєстрованою, а та, яку в УПЦ КП гордовито іменують «Богородською», в офіційних реєстраційних документах іменується «Местная религиозная организация Свято-Троицкий приход Украинской Православной Цекркви Киевского Патриархата города Обояни». Головний храм, в якому несуть свій подвиг російські «філаретівці» взагалі є приватною власністю, зареєстрованою, як житловий будинок.
Окрему увагу варто приділити місцю «служіння» одного з лідерів УПЦ КП в Росії – Адріану Старині, про особу якого вже розповідалось раніше.
Якщо не вдаватися до деталей, то всередині цей «храм» – доволі типовий. А от коли зосередити увагу на окремих моментах, то можна побачити чимало цікавого. Наприклад, ікону «сепаратистського» святого – Олександра Невського – на стіні приміщення. Або – російського патріарха Тихона Белавіна, якого в УПЦ КП також не «канонізовано». І вже зовсім не зрозуміло, що робить портрет російського патріарха Пімена Ізвєкова на цьому «острівці української ідентичності».
Всі наведені вище факти свідчать про одне – «Київський патріархат» – це штучна організація, яка фактично паразитує на минулому та на історії РПЦ, не маючи жодного нюансу, який міг би вказувати на самоідентичність. Тим більше, жодної мови не може бути про їхні претензії на першість в українському Православ’ї. Говорячи про свій помісний статус, УПЦ КП активно використовує подвійні стандарти, перебуваючи далеко від самостійності.
Сергій Назарчук
