Ватикан щодо “ПЦУ” і взагалі “українського питання” поводиться в улюбленій єзуїтській манері.
З одного боку він сковує РПЦ питанням свого нібито “невизнання” Думенко і ко. Однак де-факто дане визнання вже відбулося. Скажімо так, “на місцевому рівні”. Зокрема, представники РКЦ були присутні на “інтронізації” глави “ПЦУ”, посилюється фактор спільних молитов і молебнів католицьких священиків і “духовенства” “ПЦУ”, і т.д.
Більш того, сам по собі факт визнання або невизнання організації Думенко для Ватикану не грає серйозної ролі. Адже, якщо відбудеться зближення Папського престолу і Фанару, то “ПЦУ” з часом і так стане частиною католицького світу. Нагадаємо, що той же Думенко публічно говорив – ключі від об’єднання “ПЦУ” і УГКЦ лежать в Римі і Константинополі.
До цього варто додати те, що під прикриттям “домовленостей” з РПЦ Ватикан системно просуває католицькі і уніатські структури на південь і схід України. Канонічні території Православної Церкви. Чого вартий тільки вояж кардинала Сандрі влітку 2017 року за східним регіонам України! В рамках якого він, до речі, передав особисті пожертвування Папы Франциска на будівництво собору УГКЦ в Харкові.
З огляду на ці та інші факти, можна з упевненістю сказати – спроби РПЦ вибудувати якісь взаємовигідні відносини з Ватиканом приречені на провал. Останній просто використовує Московський патріархат у своїй власній грі.
В цілому, ситуацію можна уподібнити грі у шахи. Ватикан шляхом загрози взяття “українського” коня сковує дії “ферзя” РПЦ, поступово захоплюючи все більше простору і спямовує свої “пішки” вперед – до можливості стати більш вагомими постатями. І проблема для нас полягає в тому, що коли наш “ферзь” зрозуміє справжню загрозу і спробує діяти, буде вже пізно. Оскільки він виявиться в ситуації цугцванга.
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».