Давайте будемо чесними самі з собою: ідея першості влади виникла на Фанарі не вчора. Такі амбіції періодами спалахували з давніх часів. Але офіційною позицією КП це вчення стало біля ста років тому. І як відреагувала на це РПЦ до 2018 року? Розірвала спілкування? Ні, м’яко, по-братерськи, засудила давне твердження, і те лише у 2013 році. Хоча на цей час випадків застосування цієї «першості влади» було вже хоч греблю гати.

Коли Фанар забирав діаспору в Єрусалимської Церкви та розривав із нею спілкування, ми (РПЦ) підтримали Єрусалим та розірвали спілкування з КП? Ні. Може, ми вступилися за Елладську Церкву, коли Варфоломій розірвав із нею спілкування заради влади над північногрецькими єпархіями? Може, ми захищали діаспори Албанської, Олександрійської, Кіпрської Церков? Може, коли до 1998 року Фанар заперечував автокефалії Чеської Церкви, котру надали ми, ми встали на її захист до розірвання спілкування? А може бути, коли КП відмовлявся визнати її предстоятеля, або створив монастир на її території, ми прийняли цю біду як свою? А може бути, ми захищали Грузинську Церкву, котру Фанар не визнавав до 1990 року? Чи Американську, котрій ми же надали автокефалію, і котру він не визнає дотепер? Або ми розірвали спілкування через заявлену монополію КП на всю православну діаспору? Ні, ні і знову ні. Ми просто співчували і, в кращому випадку, висловлювали свою позицію.

Ми не рвали відносини з Фанаром не тільки заради братських Церков. Ми цього не робили заради своїх власних інтересів. Вперше КП анулював значення томосу 1686 року не два роки тому, а в 1924 році, коли вторгся на наші канонічні території та безчинно надав автокефалію Польській Церкві. З польськими єпархіями спілкування ми перервали, а з Фанаром ні. А до цього, у 1922 році, було вторгнення на нашу канонічну територію в Америці, а у 1923 році була анексія наших єпархій у Фінляндії, в Естонії, у 1936 році в Латвії. Про все це можна сказати, що це були важкі для РПЦ часи гонінь. Це так. Але ж гоніння завершились, а ми так і не висловили свій жорсткий протест проти самої подібної практики Фанару. Ми тільки одного разу розірвали з ним спілкування у 1996 році, коли він знову вторгся в Естонію, витісняючи там нашу Церкву. Але через три місяці пробачили та погодились на паралельне існування Церков всупереч всіляким канонам.

Ми, разом з іншими Помісними Церквами, самі підгодовували фанарського монстра амбіцій та жадібності, поки він пожирав Константинопольський Патріархат зсередини. Будучи найбільшою Церквою у православному світі, ми подавали самі приклад потурання… Тому тепер нам варто бурхливо радіти, що 10 Церков не визнали рішення Фанару та створену ним «ПЦУ», що шість з них, всупереч волі Варфоломія, прибули в Амман, що 5 церков соборно висловили своє засудження автокефалії «ПЦУ», що навіть у Церквах, що визнали «ПЦУ», це викликало протест і незгоду частини єпископату, кліру та прихожан… У 1054 році теж східні Патріархи далеко не одразу підтримали розірвання Константинополя з Римом… Нам не треба хвилюватись з приводу позиції решти Помісних Церков – Христос все одно управить Свій Промисел у Своїй Церкві, яким би він не був.

Телеграм

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».