Унія з католиками як реальна перспектива

Час читання: 3хв.

Звісно, Константинопольський Патріархат (КП) прагне об’єднання з Римо-католицькою церквою. Про це знову заявил патріарх Варфоломій. Але справа не у заяві. Справа у тому, що ці заяви постійні. Як постійним є і співслужіння ієрархів та священиків КП з католицькими та уніатськими кліриками. Як вже давно католики припинили бути єретиками для фанаріотів. І саме тому в норму увійшли спільні молитви та служби. І нікого це у Константинопольській Церкві не обурює, за винятком деякої частини афонітів та послідовників Єфрема Філофейського, чиї голоси не є чутними.

Хто бував у резиденції Константинопольських Патріархів на Фанарі, той знає, що портретів там Папи Римського ненабагато менше, ніж ікон Богородиці. Саме тому жоден захід Ватикану, на котрому хочуть бачити патріарха Варфоломія або його представників, не залишається пропущеним.

Але чому ж довгоочікуваної Фанаром унії все ще немає?

Якщо проаналізувати інтерв’ю та заяви як патріарха Варфоломія, так і його найближчих соратників по католико-православному діалогу, то можна побачити головну тезу: не є вирішеним питання першості у Церкві. Тобто, Фанар та Ватикан розділені не Filioque, Ex cathedra, вірою в Чистилище, вченням про непорочне зачаття Діви Марії та рештою догматичних непогоджень – у них, в якийсь невідомий нам спосіб, суперечки вирішені. Або визначені неважливими, що є найімовірнішим. Розділяє ж їх тільки primatus Papae.

І дійсно: якщо Папа є «Глава Церкви», наділений у ній повнотою влади, то що робити Константинопольському патріарху? Було б дивно, якби стамбульський патріарх, не задоволений статусом «першого серед рівних», котрий вимагає собі у православному світі статусу «першого без рівних», раптом погодився би стати одним з підлеглих римського понтифіка.

Але історики Церкви знають, що в часто виникаючих переговорах про унію між Римською та Константинопольською кафедрами, ще з візантійського періоду, розглядалося питання головування папи на латинському Заході та Константинопольського Патріарха на православному Сході. Подібна формула сприймалась у Римі як можлива тимчасова поступка константинопольським амбіціям, котра дозволила би поступово «асимілювати» Православні Церкви.

Однак, спрогнозуймо, що відбудеться, якщо завтра виникне така унія? Хто її прийме? По-перше, це буде українська розкольницька «ПЦУ», «клір» котрої також постійно співслужить з уніатами та відверто обговорює перспективи об’єднання. По-друге… і ось тут починаються складнощі.

З одного боку, в томосах та інших документах Фанару викладене нове вчення, згідно з котрим він вправі приймати рішення вселенського догматичного та еклезіологічного значення. З іншої сторони, яка з Помісних Церков визнає рішення про унію, без масових протестів єпископату, кліру та прихожан? Якщо приховане Фанаром порушення вчення про Церкву у випадку з визнанням «ПЦУ» приймається з таким спротивом, то унія взагалі викличе вибух обурення в православному світі.

А навіщо Ватикану один КП всього з 5 мільйонами прихожан, включно з грецькими та американськими приходами? Це ж складає всього біля 2,5% від загального числа православних у світі. «Першість» на самоті не приваблює і Фанар. Саме тому сьогодні головною умовою нової унії є визнання влади КП рештою Помісних Церков. Спочатку в питаннях видачі автокефалій на будь-яких територіях кому завгодно, зміни кордонів та вищого церковного суду (визнання «ПЦУ» фактично включає у себе це). Це означає право КП на заміну рішень Соборів своїми. Потім у питаннях відкликання автокефалій (як вже заявлений нагай) і, нарешті, зміни догматів. Набуття цього Фанаром зробить унію реальністю.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації