На які Церкви тисне влада для визнання «ПЦУ»?

Час читання: 3хв.

Профанарський журналіст-кіпріот Аристид Вікетос пише, що нібито влада Румунії та Сербії рекомендувала своїм Помісним Церквам визнати українську розкольницьку «ПЦУ».

Дозволимо собі сумніватися щодо сербської влади, хоча виключати, на жаль, цього не можна. А щодо Румунії це правда. Причому правда не нова. Ця робота активно ведеться весь 2019 рік. Те ж саме можна сказати і про Болгарію, і про Албанію, про Чехію та Польщу. Так само було і в Греції, і на Кіпрі. Були такі спроби і в Грузії. Поки що явний результат це дало там, де в Православної Церкви державний статус: у Греції та на Кіпрі. В Румунії у Церкви також державний статус, але визнання поки що не відбулось.

Як ми пам’ятаємо, було комюніке Синоду Румунської Церкви, яке багато в чому повторювало тези аналогічного комюніке Кіпрської Церкви лютого 2019 року: мовляв, концептуально ми підтримуємо право українців на автокефалію, але не розуміємо, звідти в «ПЦУ» благодать хіротоній…

Також Румунська Церква взяла участь в Амманській зустрічі, проти котрої активно виступив Фанар. Як показує досвід Кіпру, позиція цілком може помінятись. З одного боку, в Румунії дуже активне церковне життя і високий вплив Церкви в суспільстві, що звужує можливості влади. Подібний фактор, наприклад, зупинив тиск влади в Грузії на Грузинську Церкву. З іншої сторони, в Румунської Церкви є спірні питання з РПЦ та Сербською Церквою, на чому намагається грати Фанар. Чи попустить Господь, щоб церковна та світська політика переважила архієрейську совість в Румунській Церкві – знати ми не можемо. Але, як і у випадку з Церквою Албанії, ми бачимо лише одну основну причину того, що визнання розкольників ще немає – благодать Божу. Так як політичні фактори працюють явно проти нас. Є ще додатковий фактор: не виключено, що в Румунській Церкві розуміють, що, йдучи на поводу в фанарських амбіцій у цьому питанні, можна опинитись потім у залежній позиції від нього та решти. А церковна політика РумПЦ історично була достатньо світлолюбною. Так, наприклад, РумПЦ, всупереч вимогам Фанару, самостійно варить священне миро та в решті питань поводиться традиційно незалежно від інших Церков.

Практика показала, що якраз Церкви, відділені від своєї влади, або більше того – такі, що перебувають у меншості, часто більше за все від цієї влади є незалежними. Наприклад, саме так йдуть справи в Албанії, Польщі та Чехії. Втім, чітких критеріїв тут немає, оскільки Олександрійська Церква, котра перебувала в меншості у всіх країнах своєї діяльності, підтримала розкольників. Фактичним критерієм вибору між визнанням розколу та його запереченням лишається тільки один: вибір єпископату між Христом з одного боку та комфортною поточною кон’юнктурою з іншого.

Лабарум. Сим победиши

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації