Роздуми Керуючого справами УПЦ митрополита Антонія (Паканича) про майбутнє засідання Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви:
Свт. Августин Блаженний:
«Ми віруємо у святу соборну Церкву. Однак єретики та розкольники також називають свої громади церквами. Але єретики, оманою думаючи про Бога, спотворюють саму віру, а розкольники беззаконними розділеннями відступають від братерської любові, хоча вірять у те саме, що і ми. Тому ані єретики не належать вселенській Церкві, котра любить Бога, ані розкольники не належать до неї».
23 листопада 2020 року відбудеться засідання Священного Синоду Кіпрської Православної Церкви.
Воно відбуватиметься на фоні вкрай негативних та сумних подій. Передусім йдеться про прийняття Архієпископом Кіпрським Хризостомом одноосібного рішення поминати у диптихах Православних Предстоятелів керівника «ПЦУ».
Це самовільний крок, котрий був зроблений без погодження з членами Священного Синоду, не лише де-факто розколов Кіпрську Православну Церкву. Він також призвів до неможливості звершення молитовного та євхаристичного спілкування нашої Церкви з Архієпископом Кіпрським.
З урахуванням цього на кілька порядків збільшується значимість підсумків згаданого засідання, а також взагалі результатів урегулювання проблеми, викликаної діями першоієрарха Кіпрської Церкви. Адже на даний момент у рамках відповідної дискусії вирішується два основоположних питання.
Перше стосується перспектив збільшення розколу світового Православ’я. Кіпрська Церква може або поглибити, або не погіршувати розрив всеправославної єдності. Це не просто відповідальний, але й воістину доленосний вибір. Оскільки за його підсумки доведеться тримати відповідь перед Богом. Фактично на шальках ваги зараз знаходяться вірність Господу та готовність слідувати курсом, що легалізує розкольників та знищує основи Православного віровчення.
Друге питання впирається у тематику соборності. Відповідне рішення про поминання «ПЦУ» було прийняте самочинно, методом волюнтаризму. І якщо воно не буде скасоване, то виникне прецедент встановлення головування влади одного ієрарха над соборним механізмом церковного управління. Де-факто йдеться про можливість утвердження формату «папізму» в конкретній Православній Церкві. До яких неблаговидних наслідків у перспективі може призвести подібний розвиток подій, впевнений, пояснювати не варто.
Виходячи з цього, можна сміливо сказати, що зараз на плечі єпископів Кіпрської Православної Церкви покладений дуже серйозний вантаж відповідальності. Від їхньої позиції залежить як доля соборності у їхній Церкві, так і її єдності.
Нехай Господь дарує їм мудрості, сил та мужності зробити правильний вибір!