Шахові партії на дошці церковної дипломатії та зовсім нецерковної геополітики вже прораховані. І Фанару, і США потрібний контроль над Сербською Православною Церквою (СПЦ). Якщо не контроль, то хоча б посилення впливу, охолодження відносин між РПЦ та СПЦ, визнання сербами української розкольницької «ПЦУ» та пріоритетних прав Фанару у православному світі.
Намагатись зіграти свою партію американці з фанаріотами будуть як на стадії підготовки та виборів нового Сербського Патріарха, так і після них.
Сербська Церква є важливою. По суті, це друга за впливом Церква, після Руської, серед негрецьких Церков. І перша за впливом на Балканах, канонічна юрисдикція котрої поширюється на Сербію (звісно, включно з Косово), Боснію і Герцеговину, Хорватію, Словенію, Чорногорію, Північну Македонію (в котрій вона перебуває в гнаному становищі). Більше того, Сербська Церква – найбільш відкритий прихильник Руської Церкви: вона одна з двох Помісних Церков, котра соборно закріпила неприйняття українського розколу, висловила неприйняття папістських претензій Фанару, зберегла за собою свою зарубіжну діаспору та самостійно варить священне миро.
Які важелі впливу на СПЦ є у Фанару й американського Держдепу? Спробуємо проаналізувати:
- Традиційні політичні важелі впливу через сербську владу. Белград, зберігаючи дружні відносини з Росією, прагне знаходити моделі взаємодії і на Заході: в ЄС та США.
- Ліберальне крило сербського єпископату. За нашими даними, особливого впливу воно не має. Але традиційно у всіх Помісних Церквах ліберальне крило займає профанарську позицію.
- Ліберальні сили, включно з мас-медіа, у світському сербському суспільстві. Достатньо вагомий фактор в інших питаннях, але такий, що мало впливає на саму Церкву, як показує практика.
- Можливість Фанару тиснути на сербський єпископат питанням північно-македонського розколу. Власне, що Фанар робив і раніше: шантажував СПЦ визнанням розкольників, виторговуючи лояльність в інших питаннях. При Патріархові Іринеї цей шантаж нічого Фанару не дав, окрім негативу з сербської сторони. Але не можна виключати зміну ситуації.
- Ще одне зручне для Фанару питання: чорногорський розкол. Поки, звісно, це слабка карта. Президент Джуканович, ревний прихильник розкольників, втратив на останніх виборах контроль над парламентом та урядом, але тим не менш залишився президентом. Причому, схоже, його ненависть до Сербської Церкви від поразки тільки виросла. Крім того, як ми пам’ятаємо, недавно помер чорногорський митрополит Амфілохій, котрий був головним противником Джукановича в Чорногорії та основним двигуном церковного спротиву.
- Косово та становище СПЦ у ньому. Це питання, котра напряму залежить від американського впливу на даній території.
- Також у сфері американських інструментів впливу опиняються єпархії СПЦ у США та Канаді. Значимість цього фактору не варто перевищувати, але не варто і скидати з рахунків.
- В СПЦ є певні проблеми у Тимокській Країні, де на її території веде свою діяльність Румунська Церква, що є предметом напруги стосунків між Церквами. Позиція Фанару в даному питанні також є зручною розмінною монетою для торгу з Белградом.
Що ж є з нашого боку?
Консервативна частина єпископату СПЦ. Багатовікові зв’язки та співпраця наших Церков і народів. Розуміння значною частиною Сербської Церкви, що якщо зараз намагаються розірвати на частини Руську Церкву, то цього не уникне і Церква Сербська. А найголовніше – Христос, Котрий з нами «у всі дні до закінчення віку» (Мф 28:20). Це найголовніша перевага.