1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. “Два Олександри”, або Історія про тростину, яка колишеться за вітром

“Два Олександри”, або Історія про тростину, яка колишеться за вітром

В той час, коли Українська Православна Церква виконує свою спасительну місію – проповідує Христа Розп`ятого і Воскреслого, – один із Її ієрархів, митрополит Олександр Драбинко, займається «політичною» діяльністю, не вдаючись в питання про захоплення храмів УПЦ та про те, що священнослужителі Церкви стають об`єктами нападків з боку силових структур. Він вперто забуває про напрямок своїх заяв та коментарів в недалекому минулому. Проте наведені публікації відкривають інший бік медалі, а висновки – за вами.

Про Святішого патріарха Кирила: «Візит до Києва показав, що для Святішого Патріарха київська глава в історії Руської Церкви є дуже цінною. Святіший Кирил постійно акцентує увагу на тому, що ця історія, до певної міри, «києвоцентрична». Що Київ – це не лише столиця України і Українського Православ’я, але й спільна святиня всіх православних народів Східної Європи. «Київ – це наш Єрусалим і Константинополь, це серцевина нашого життя», – стверджує Святіший Патріарх. І ця історіософська формула свідчить, що Патріарх Кирил прагне створити нову універсальну історіософію, особливе місце в якій повинен зайняти Київ як вічна святиня слов’янського світу.

«Ми не повинні ділити спадщину Київської Русі», – говорить цією історіософією Святіший Патріарх. Ми повинні жити цією спадщиною, ми повинні зробити цей скарб актуальним для мільйонів православних християн України, Росії та Білорусі. З вуст Патріарха в ці дні часто можна було чути словосполучення «руський мир». Як можна зрозуміти із загального контексту думки Святійшого, в даному випадку мова йде не про російську етнокультурну спільність, а про той тип цивілізації, який був успадкований нами від Візантії і сходить до Київської Русі. Святіший Патріарх не закликає нас до відмови від державної незалежності України, як це інтерпретують деякі недобросовісні оглядачі та політики. Своє ставлення до української державності Патріарх продемонстрував ще в перший день свого візиту, коли закінчив свою проповідь після молебню на Володимирській гірці словами найвідомішого українського гімну «Боже Великий, Єдиний, Русь-Україну храни …». Звертаючись до пастви зберегти вірність цінностям руського миру, Святіший не закликає нас відмовитися від національного суверенітету. Він лише звертає нашу увагу, що Україна, як пряма спадкоємиця Київської Русі, не повинна випадати зі східно-християнської цивілізації. Святіший Патріарх нагадує нам про те, що ми, хто живе на древній землі Київської Русі, в самому її осередді, несемо особливу відповідальність перед історією за духовну і культурну спадщину цієї епохи. І в цьому заклику не потрібно шукати хворобливого для української національної свідомості змісту. Патріарх закликає нас не відмовлятися від власної національної місії, а навпаки – її здійснити. Він лише звертає нашу увагу, що наша культура не зводиться до XVII століття, а сходить набагато глибше – до епохи Київської Русі».

Про діалог з розкольницькими угрупуваннями: «Це вказує статистика, адже 70% парафій УАПЦ і УПЦ КП розміщені саме в західних регіонах. А це значить, що, ведучи діалог з неканонічними групами, ми повинні брати до уваги той соціокультурний контекст, в якому вони існують. Діалог повинен вестися виключно в богословському ключі, недопустимою є його політизація, ми не маємо права намагатися нав’язати людям, які живуть в умовах Західного регіону, той комплекс ідей, який характерний сьогодні для Сходу. Об’єднана Церква не повинна припускати перемогу східноукраїнської ментальності над західною, або навпаки – західноукраїнської над східною. Вона повинна стати тим стрижнем, тим механізмом соборності, який об’єднає Україну, допоможе їй подолати антагонізм, зібрати воєдино все краще, що було напрацьовано по обидва боки Дніпра. Тому однією з базових умов ведення діалогу має бути відмова сторін від політизації проблем церковного життя. Українська Православна Церква на Соборі єпископів в грудні минулого (2007 – авт.) року засудила феномен так званого «політичного православ’я». У цьому ж аспекті слід сприймати й рішення Священного Синоду УПЦ від 18 квітня цього (випуску 2008 – авт.) року, згідно з яким священнослужителям нашої Церкви заборонено балотуватися в місцеві органи самоврядування всіх рівнів та працювати в них. Тепер ми чекаємо аналогічних кроків від представників неканонічного Православ’я, і, в першу чергу, від «Київського Патріархату», діяльність якого до цього часу значно політизована.

Автокефальний рух має відмовитися від міфу про те, що УПЦ нібито є лише «філією Російської Церкви». УПЦ – це Церква українського народу. І найкраще свідчення про це – особистість її Предстоятеля, який є патріотом своєї країни і щиро стурбований проблемами збереження національної культурної спадщини».

В контексті комісії міжсоборної присутності по протидії церковним розколам: «Чому ж так важливо чітко сформулювати саме богословське бачення проблеми? І ми самі, і наші брати, що відокремилися, повинні чітко розуміти, що єдиним способом лікування поділу є повернення до церковного Передання. Ми не можемо діяти свавільно – на свій власний розсуд. Такі, що не вкорінені в церковній традиції і богословському баченні Церкви, дії можуть тільки ще більше ускладнити проблему. Ми не можемо і не повинні підміняти богословський погляд «політичною доцільністю», яка б церковна партія не намагалася до нього вдатися. У Церкви є одна легітимна мова – мова богослов’я та пастирства. Що ж стосується мов політології та соціології, то вони, безумовно, мають право на існування в суспільстві, але їм не місце в Церкві. «Політичною доцільністю» виправдовували свій розкол його творці в 1992 році. І цією ж «доцільністю» сьогодні виправдовують своє ригористичне ставлення до тих, хто від’єднався, деякі клірики та віруючі нашої Церкви, що засуджував під час свого останнього приїзду до Києва Святіший Патріарх Кирил. Але цей шлях веде в нікуди. Політична аргументація розділяє. Об’єднання ж стане можливим тільки тоді, коли ми повернемося до рідної для Церкви мови – мови богослов’я та молитви».

Попередній запис
Прихожан Спасо-Преображенського храму УПЦ в Івано-Франківську захистив закон України
Наступний запис
У столичному монастирі УПЦ сталася пожежа

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее