«МЕТА ДІАЛОГУ – ВІДНОВЛЕННЯ ЦЕРКОВНОЇ ЄДНОСТІ»

Час читання: 10хв.

Коментар митрополита Митрофана (у 2009 році архієпископа Білоцерківського і Богуславського), керуючого справами Української Православної Церкви з підготовки діалогу з представниками розкольницьких угруповань в Україні. Актуальне як ніколи і сьогодні, адже дає відповіді представникам «українського бомонду», що хочуть створити політичний проект «Помісної церкви».

«МЕТА ДІАЛОГУ – ВІДНОВЛЕННЯ ЦЕРКОВНОЇ ЄДНОСТІ»

Коментар щодо засідання робочої групи з підготовки діалогу УПЦ з представниками УПЦ КП та робочої групи УПЦ КП з підготовки діалогу з УПЦ (2 жовтня 2009, Київська Митрополія)

У зв’язку з пересудами, що виникли останнім часом, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, робоча група з підготовки діалогу УПЦ з представниками УПЦ КП пропонує коментар до подій, що трапилися, для всіх, хто цікавиться цією темою.

2 жовтня в Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч робочих груп нашої Церкви і т. з. УПЦ КП з питання про початок міжконфесійного діалогу. Робоча група Української Православної Церкви з підготовки можливого діалогу була утворена на засіданні Священного Синоду 9 вересня 2009 року та її, згідно з рішенням Синоду, очолив Високопреосвященний архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан.

Під час зустрічі робочих груп сторони обговорювали можливість встановлення офіційного діалогу між УПЦ та «УПЦ КП», а також принципів, на яких такий діалог повинен будуватися. З нашого боку було відзначено, що необхідною умовою початку діалогу є відмова від захоплень храмів, а також відхід від ворожої риторики по відношенню один до одного.

Створення нашої робочої групи походить від усвідомлення необхідності подолання церковних розділень в Україні. Про готовність до конструктивного діалогу Синод нашої Церкви заявив «ієрархам» УПЦ КП, відповідаючи на їх звернення від 14.12.2007г. Дії священноначалія Української Церкви були схвалені Архієрейським Собором РПЦ, що проходив в Москві під головуванням покійного Святійшого Патріарха Алексія II 24-29 червня 2008р .:

п.25. Священний Собор, оцінюючи жертовне служіння Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, а також єпископату і духовенства, які несуть сьогодні свій послух в непростих умовах релігійної та політичної нестабільності в Україні, з вдячністю Богові констатує факт неухильного зростання і розвитку Української Православної Церкви , яка об’єднує в Христі Ісусі православних людей, незалежно від їх політичних та ідеологічних настроїв і поглядів.

п.26. Собор виказує пастирську подяку вірним чадам нашої Церкви в Україні, які бережуть єдність духу в союзі миру і любові. Собор схвалює діяльність священноначалія Української Православної Церкви щодо пошуку канонічних шляхів відновлення церковного миру і єдності українського Православ’я.

п.27. Нашим братам і сестрам в Україні, які перебувають поза православною церковною огорожею, Собор каже: Матір Церква зі скорботою, терпляче чекає всіх, хто залишив її спасенне лоно. Немає гріха, якого не простив би Господь, немає провини, яку Церква не покрила б своєю материнською любов’ю. (1)

Ідея відновлення єдності Православної Церкви в Україні червоною ниткою проходила також через усі промови та проповіді Святішого Патріарха Кирила під час його нещодавнього візиту в Україну:

«… Як Патріарх, у тому числі й України, я буду робити все для того, щоб народ возз’єднався, щоб політичні та національні суперечності зникли, щоб єдина Церква Христова, Церква-мучениця і сповідниця, яка була вірна Христу навіть до смерті й розділила долю свого народу, знову мала силу й можливість обійняти материнськими обіймами всіх своїх вірних чад … Моє слово, сповнене любові, звернене сьогодні не тільки до вас, жителі Донбасу, але й до тих наших братів і сестер, які перебувають у розколі. Ми будемо молитися за вас, навіть якщо ви не хочете цієї молитви, ми на колінах проситимемо Бога, щоб Він милість Свою прихилив до України, щоб Він об’єднав Церкву, об’єднав народ, щоб всі разом могли сказати: “Нас же всіх, які від Єдиного хліба і Чаші причащаються, з’єднай один з одним в Єдиного Духа Святого причастя”». (2)

****

Зустріч робочих груп – це перший крок у напрямку до встановлення можливого діалогу. Мова йде не про початок самого діалогу, а про його підготовку, про що свідчить уже сама назва уповноваженої групи УПЦ: «Робоча група з підготовки діалогу з представниками УПЦ КП».

Цей діалог повинен був початися давно. Але почати його Церкві заважали кілька факторів, вирішальне значення серед яких мав фактор політичного тиску. Діалог – один з базових інструментів зовнішньої церковної діяльності Церкви. Але він не може початися під політичним тиском. З точки зору політичної логіки, сенс діалогу між УПЦ та УПЦ КП полягає в формальному об’єднанні та отриманні вигідного для держави канонічного статусу. З точки зору ж логіки церковної, сенс діалогу – набуття церковної єдності.

Політики часто намагаються звести Церкву до соціальної функції, розглядаючи її крізь призму соціології та виносячи судження про Церкву, виходячи не з її справжньої природи і завдань, а з соціологічного критерію «суспільної користі». Але Христова Церква не може і не повинна бути інструментом досягнення будь-яких, в тому числі і позитивних, політичних цілей. Тому, благословляючи своїм чадам створювати національну та громадянську єдність нашої країни, Українська Православна Церква завжди свідчила перед суспільством, що її місія не зводиться до «суспільно-корисної» діяльності. Місія Церкви не може мати партикулярний характер. Церква визнає цінність національної єдності, але ту єдність, яку вона сама творить, є єдністю вищого порядку. Ми покликані до єдності Боголюдства. І саме Боголюдство, благодатна єдність людської та Божественної природи є тією метою, яка визначає пріоритети церковного життя.

Для нашої Церкви дуже важливо, щоб всі наші дії мали церковний, канонічний характер. Необхідно керуватися не принципом політичної доцільності, а користю Церкви.

Діалог – може й повинен бути корисний, перш за все, Церкві та її єдності. Але для цього дуже важливо, щоб, ведучи його, Церква непорушно зберігала вірність православній еклезіології та з канонічній традиції. Зцілення розколу є одним із головних завдань Предстоятеля та єпископату Української Православної Церкви. І наша Церква буде робити все від неї залежне, щоб церковне розділення було подолано, а православні християни України здобули можливість молитовного та євхаристичного спілкування. Однак, прагнучи знайти тих, хто відокремився від нашої Церкви, Українська Православна Церква водночас буде докладати зусилля для зміцнення загальноцерковної єдності.

Підготовка до діалогу з УПЦ КП і проведення діалогу з УАПЦ ні в якому разі не означає, що наша Церква переглядає свою канонічну позицію або ставить під сумнів ту духовну та канонічну єдність, яка пов’язує нас з повнотою Руської Православної Церкви. Навпаки, здійснюючи підготовку діалогу з УПЦ КП і активізуючи діалог з УАПЦ, ми діємо не всупереч, а відповідно до волі повноти Руської Православної Церкви, керуючись позицією Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила і загальноцерковними рішеннями з питання подолання розколу в Україні, зокрема, постановою Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 2008 р., який схвалив «зусилля, уживані Українською Православною Церквою для подолання розколу за допомогою діалогу з тими, хто відпав від спілкування з нею». (3)

Очоливши Церкву в трагічному стані поділу, Блаженнійший Митрополит Володимир протягом всіх років свого служіння в якості Предстоятеля УПЦ послідовно зміцнював церковну єдність і соборність. Увесь труд Предстоятеля завжди був спрямований на те, щоб, з одного боку, зміцнити єдність нашої Церкви, а з іншого – виявити батьківську любов до тих, хто від’єднався і показати, що УПЦ – справжня Церква українського народу і органічна частина українського суспільства. Саме в цьому ключі є задуманим та проходить наш діалог з УАПЦ та представниками УПЦ КП. Діалог не повинен поставити під сумнів ні нашу церковну єдність, ні ту принципову канонічну позицію нашої Церкви по відношенню до розколу, яку ми займали протягом багатьох років. Ведучи діалог з відпалими від єдності братами, ми слідуємо за відомим аскетичним принципом: «ненавидь гріх та люби грішника».

Діалог – можливий і необхідний. Але щоб він був успішним, дуже важливо, щоб обидві сторони діяли відкрито та відповідально. Священноначалля УПЦ, усвідомлюючи відповідальність за порятунок тих, хто перебуває поза рятівним лоном Церкви, по-батьківськи зробило ряд можливих кроків назустріч неканонічним групам. Одним з таких кроків стало рішення розпочати підготовку до діалогу між УПЦ та УПЦ КП. До початку можливого діалогу ми чекаємо відповідального ставлення УПЦ КП до проблеми майнових конфліктів між громадами УПЦ і УПЦ КП, а також засудження ними крайньої заполітизованості самої УПЦ КП. Діалог передбачає відповідальність сторін. Тому, випереджаючи його початок, наша робоча група на зустрічі підняла питання про необхідність відмови від практики захоплення храмів та інших конфронтаційних дій УПЦ КП по відношенню до УПЦ. Ми сподіваємося, що керівництво УПЦ КП зробить все, від нього залежне, щоб всі конфліктні ситуації вирішувалися відповідно до чинного законодавства і історичної справедливості. В іншому випадку, діалог не тільки виявиться невиправданим з точки зору інтересів УПЦ, а й буде дискредитований в очах церковного народу.

Метою діалогу не є зміна статусу Української Православної Церкви. Ми не абсолютизуємо значення цього чинника. Для нас важливий не формальний статус, а актуалізація церковної єдності. Статус не є базовим моментом церковного життя. Церкву об’єднує не той чи інший канонічний статус, а Воскреслий Христос, Який долучає нас до єдності з Богом в таїнстві Євхаристії. Як зауважив один із сучасних православних богословів митрополит Іоанн Пергамський, Церква є Громадою серед багатьох інших громад в суспільстві. «Тому, пише владика Іоанн, завжди існує небезпека змішання еклезіології і соціології». (4) Цій небезпеці соціологічного погляду на Церкву повинно бути протиставлене церковне православне поняття про Церкву як євхаристійну громаду. Церква – це не просто історичний об’єкт і не продукт історії. Вона є продуктом Царства Божого, яке таким чином відображається в історії. Церква, яка повинна освячувати світ, повинна бути від нього вільною.

Українська Православна Церква повинна зробити все, від неї залежне, щоб об’єднати українське суспільство. Але для того, щоб вона змогла це зробити, Церква повинна залишатися сама собою, тобто євхаристичним зібранням, що об’єднує людей не за ідеологічним принципом, а за образом буття – через залучення до Христа Воскреслого в таїнстві Євхаристії.

Факт зустрічі робочих груп вже отримав високу оцінку в українському суспільстві. Це актуально особливо в нинішній час політичної роз’єднаності, коли все розділяють  – Церква об’єднує. Багато розсудливих громадських діячів виступило на підтримку можливого початку діалогу між нашою Церквою і «Київським Патріархатом». Про це в своєму листі на ім’я Святійшого патріарха Кирила, з проханням його благословення, молитов і подальшої підтримки в справі подолання українського церковного розколу висловився Блаженніший Митрополит Володимир, доводячи до відома його святості про результати зустрічі, що відбулася. (5)

Від імені робочої групи з підготовки діалогу,

 

+ Митрофан,

архієпископ Білоцерківський і Богуславський,

Керуючий справами УПЦ

Схожі публікації