Отже, всі ієрархи Кіпрської Церкви, котрі підняли свій голос проти розколу, заявили, що вимагати скликання Синоду не будуть.
Що спочатку Архієпископ Кіпру повинен відкликати своє рішення про визнання «ПЦУ», а вже потім питання має бути винесене на Синод. Але ми чудово розуміємо, що шанси на подібний розвиток подій є мінімальним.
Архієпископ Хризостом зіграв на підвищення ставок. І, на жаль, зробив це успішно. Коли почався розкол у православному світі, кіпріоти сподівались зберегти статус-кво. З одного боку – критика РПЦ, а з другого – невизнання розкольників, теоретично, мали дозволити Церкві Кіпру уникнути участі у протистоянні Фанару та Москви. А разом з тим, що набагато важливіше для кіпріотів, – уникнути внутрішнього розколу. Більшість членів Синоду не стали би голосувати ані за визнання «ПЦУ», ані за засудження дій Фанару.
Тепер же статус-кво порушений. Синодальне відкликання рішення архієпископа Хризостома ми навряд чи побачимо. Це рішення посилить конфлікт усередині Церкви та матиме у наслідку конфронтацію з Фанаром. Синодальне рішення в іншу сторону – також посилить конфлікт усередині Церкви Кіпру. Це цугцванг. Будь-який хід Синоду погіршить ситуацію всередині Церкви Кіпру. На це, очевидно, й розраховували як архієпископ Хризостом, так і ті, хто підштовхував його до цього рішення.
Ситуація болісно нагадує аналогічні події в Елладській Церкві. Швидше за все, рішення предстоятеля залишиться попереднім. Швидше за все, буде розрив спілкування. Швидше за все, більшість єпископів Кіпру промовчить. А ті вірні канонам архієреї, що виступили, залишаться у меншості. Так само, як їхні грецькі собрати.
Але вся ця ситуація ставить перед нами наступні питання:
По-перше, що ми можемо зробити для підтримки та згуртування вірних єпископів Помісних Церков, котрі зберігають із нами стояння в Істині?
По-друге, що ми можемо зробити для недопущення подібних подій в інших Помісних Церквах?