Сьогоднішні публікації кіпрських ЗМІ рясніють записами про те, що Архієпископ Хризостом поставив Кіпрську Церкву на межу розколу:
«Архієпископ Хризостом пом’янув Епіфанія як «Предстоятеля Української Церкви». Це призвело до того, що ситуація набуває вигляду розколу всередині Кіпрської Церкви, та викликало реакцію митрополитів Лімассола, Кіккоса та Тамасоса, а також єпископа Амафунтського, котрі висунули вимогу скликати позачерговий Священний Синод для рішення цього питання. При цьому вони звинувачують Предстоятеля Церкви у кричущому порушенні устрою Православної Церкви».
Покажіть це товаришу Євстратію Зорі, котрий, надриваючи горлянку, намагався всіх переконувати, що в традиціях Православ’я достатньо, щоб Предстоятель помісної Церкви пом’янув, а Синод помісної Церкви не має права ставити під сумнів рішення Патріарха Константинополя. Ситуація із Кіпрською Церквою поки що є дуже невизначеною. Знаючи погляди митрополита Никифора Кіккського, як явного претендента на те, щоб стати наступним Предстоятелем цієї Церкви, я ризикну припустити, що він цілком може відмовитись від визнання розкольників навіть якби Хризостому вдалося отримати більшість у Синоді, що поки що теж не факт (ще недавно йому бракувало 2 голоси для більшості, і він рукоположив Панкратія, щоб скоротити розрив, і чинить тиск, щоб отримати вирішальний голос). І якщо такі ієрархи як Никифор, Афанасій та Ісая, а вслід за ними ще ряд інших, котрі зараз балансують на грані більшості (+/-1 голос) заявлять, що не стануть підпорядковуватись рішенню Синоду у випадку бажання визнати ПЦУ, то ситуація дійсно буде загрожувати прийняти вигляд розколу, і прихильники Фанару, цілком ймовірно, відмовляться, щоб уникнути внутрішнього розколу.
Тому кіпрські ЗМІ дуже точно зараз описують ситуацію: «на межі розколу». Рішення Хризостома було викликане тиском ззовні та наявними на нього компроматами, і це дуже непереконливий аргумент для решти ієрархів цієї Церкви.
У цьому світлі заява Хризостома, що поминання викликане благом для Церкви та Православ’я, виглядає не більш ніж смішно – адже воно навіть його власну помісну Церкву поставило на межу розколу та ще більше поглибить розкол у світовому Православ’ї.