Наступний удар Фанар старатиметься нанести в Єрусалимі. Трохи поділимося своїми припущеннями щодо цього:
Грецьких Церков, котрі не визнали українських розкольників з «ПЦУ», лишилось всього дві – Єрусалимська та Албанська. Антіохійська Церква відноситься до грецьких лише номінально історично та за повною назвою – Грецький Православний Патріархат Антіохії та всього Сходу. Основну роль там відіграють араби, та шанси на успіх Фанару в Антіохійській Церкві близькі до нуля, якщо врахувати, що базовою країною цієї Церкви є Сирія.
Албанська Церква відноситься до грецьких частково, оскільки саме греки відіграють серйозну роль як серед її ієрархії, та становлять основну частину прихожан в Албанії. Але значення Церкви у православному світі не є особливо великим. Однак її Предстоятель – Архієпископ Анастасій – користується високим авторитетом у сучасному грецькому богослов’ї та вступив у відкриту полеміку з патріархом Варфоломієм. Виключати в цей час розділень та спокус нічого не можна, але малоймовірно, що владика Анастасій визнає «ПЦУ». Швидше це ймовірно у випадку зміни предстоятеля АПЦ, оскільки він у вельми поважному віці. Втім, сюрпризи не виключені, оскільки брати участь в Амманській зустрічі Архієпископ Анастасій не став, визнаючи першість Константинополя у подібних питаннях.
Саме Церква Єрусалиму є справжньою матір’ю всіх Церков, і її значимість для православного світу складно переоцінити. Отримати її підтримку є вкрай важливим для Фанару. Тим більше, важливо погасити її спротив, котрий яскраво був проявлений в організації Амманської зустрічі.
Єрусалимський Патріархат є залежним у певних майнових та адміністративних питаннях від ізраїльської влади. Як ми розуміємо, сьогодні Ізраїль є вкрай залежним від США. І при Трампі, до речі, більше, ніж при Обамі. І через ізраїльську владу американці тиснуть на Патріарха Феофіла. Так само, як і через владу Палестини та Йорданії, оскільки і там є фактор залежності від американських дотацій. До честі Патріарха Феофіла – він мужньо тримається весь цей час і позицій не здає. Але є і проблема: хоча розкольників і не визнають і не допускають до таїнств на Святій землі, і Єрусалим став організатором Амманського формату, але й офіційної негативної позиції Єрусалимської Церкви з питання «ПЦУ» теж немає…
Звісно, у випадку глухого кута в єрусалимському напрямку Фанар тиснутиме на Румунію, Болгарію, Грузію, Албанію… Але пріоритет все ж буде за Єрусалимом.
В цілому треба зазначити, що ми вже півтора року спостерігаємо вірність Христу та Його Церкві більшості предстоятелів та ієрархів Помісних Церков. Перебуваючи у залежності або від Фанару (як та сама Єрусалимська Церква, котра отримує миро від Константинополя та матеріальну допомогу від грецької діаспори), або від національної влади (залежних від США, що відверто допомагають Фанару та «ПЦУ»), не маючи жодної російської підтримки, а часто навпаки – маючи дуже складні відносини з РПЦ (як, наприклад, Грузинська Церква), вони в різній формі відмовляються визнати розкольників. Хоча часто ставлять себе при цьому під удар. Можливо, час розпочати реальну підтримку братських Церков, вийшовши за рамки відправки делегацій?