Спільна заява архієреїв Кіпрської Церкви з питання про визнання «ПЦУ» архієпископом Хризостомом

Час читання: 4хв.

Митрополити Афанасій Лімассольський, Ісая Тамасоський, Никифор Кіккський та єпископ Миколай Амафунтський:

«З чималим занепокоєнням та глибоким сумом ми почула, як його блаженство архієпископ Кіпрський кір Хризостом пом’янув Епіфанія у якості «предстоятеля Української Церкви в суботу 24 жовтня 2020 року, під час Божественної Літургії у монастирі Панагії Хрисорроятисси при хіротонії у єпископи боголюблячого єпископа Арсинойського кір Панкратія.

  1. Діяння архієпископа, котре розглядається, являє собою пряме та відверте паплюження соборного, колегіального та демократичного способу життя Православної Церкви та служінні Православної Церкви Кіпру, котре здійснюється на основі цього устрою.
  1. Це питання блаженніший виставив на обговорення на попередньому засіданні Священного Синоду (9 вересня 2020 року), і тоді було прийняте рішення розглянути його на наступному засіданні.
  1. Проголошення Епіфанія «предстоятелем Української Церкви» зі сторони всесвятішого Вселенського патріарха Константинопольського кір Варфоломія, котре відбулось у минулому, примусило тріснути єдність Православної Церкви. На даний момент тільки Елладська Церква та Олександрійський Патріархат визнали його – з причин, котрі тут обговорювати є недоцільним. Всі решта Помісних Церков займають негативну позицію з цього питання. Слід зазначити, що при єпископській хіротонії згаданого Епіфанія не був присутній представник жодної Помісної Православної Церкви – з усіма наслідками, котрі витікають.
  1. Людина, котру Вселенський патріарх кір Варфоломій проголосив «предстоятелем» Церкви України, не є хоч скільки-небудь канонічно рукоположеним, оскільки походить з розкольницьких спільнот Української церкви. Якби всесвятіший Вселенський патріарх і насправді хотів слідувати канонічному порядку дарування автокефалії Церкві України, тоді її слід було надати канонічному митрополиту Київському кір Онуфрію. Крім того, необхідно було заручитися згодою Московського Патріархату, до котрої він належав, за згідною думкою всіх помісних православних предстоятелів.
  1. Діяння Вселенського патріарха кір Варфоломія – дарування «автокефалії» схизматичним структурам Української Церкви – представляє собою дію самочинну, противну канонам та антицерковну; якщо ж урахувати, що Православна Церква України відноситься до юрисдикції Московського Патріархату, ця дія є, як ми вже сказали, вторгненням у юрисдикцію цього Патріархату. З цієї причини Руська Церква у відповідь виправдано розірвала церковне спілкування зі Вселенським Патріархатом, рівно як і з Елладською та Олександрійською Церквами.
  1. Дарування автокефалію є мислимим та можливим, згідно зі священними канонами та практикою нашої Церкви, тільки в тому випадку, якщо присутня попередня згода предстоятелів Помісних Православних Церков. У випадку, що розглядається, Вселенський патріарх, всупереч тому, що вимагають священні канони та церковне Передання, і в явному протиріччі власним більш раннім висловлюванням з даного питання, діяв в одноосібному порядку та самочинно. На жаль, його прикладу слідував і предстоятель Кіпрської Церкви, нехтуючи, проігнорувавши Священний синод, що існує при ньому.
  1. Рішення архієпископа Кіпрського пом’янути Епіфанія як «представника Української Церкви» веде до ще більшого ускладнення обстановки, що склалася серед Православних Церков, посилить розкол, що розгортається у Вселенському Православ’ї та бездумно встановить таку ж саму атмосферу і в Кіпрській Церкві.
  1. Ми закликаємо Блаженнішого негайно відкликати це своє противне канонам та нечинне діяння. Водночас ми просимо всіх наших спів-єпископів у Кіпрській Церкві одноголосно вимагати позачергове засідання нашого Священного синоду, щоб розглянути це питання та прийняти відповідне рішення.
  1. Насамкінець, ми маємо наголосити, що рішення нашого предстоятеля є особливо невчасним у світлі тих критичних обставин, через котрі нам доводиться зараз проходити: питань етнічного характеру, а також погрожуючих дій, на котрі йде Туреччина у своїй завойовницькій ненаситності, котра намагається задушити наш народ.

Все це ми викладаємо зі впевненістю у своїй правоті, усвідомлюючи, що наш священний обов’язок та наша архієрейська совість вимагають, щоб ми оберігали канонічний порядок та єдність Церкви та попередили смертний гріх розколу, котрий, як каже святий Златоуст, “не змивається й мученицькою кров’ю”».

Нікосія, 24 жовтня 2020 року.

Переклад Петра Пашкова

Facebook

Схожі публікації