Про секретні перемовини між ПЦУ й УПЦ КП, які проходять за посередництвом людей Єрмака, про умови, які виставили Філарету.
Знов об’єднуючи ПЦУ, Зеленський перехоплює лаври у «попередника» Петра та одержує бонус до падаючого рейтингу «СН». ПЦУ, хоч і чималою ціною, але отримує єдність та перспективи розвитку. Фанар може знову працювати над визнанням ПЦУ, а Філарет… З Філаретом трохи складніше. У Синоді більш не має постійного членства, та й навіть з постійним «розгорнутись» не дадуть. Нерухомість переоформлена на ПЦУ, а обіцянки її повернути без сумніву залишаться на папері. Але ж діаспора то є опора Філарета та найміцніший пункт його програми. Тим більше, що в ПЦУ наших співвітчизників, на жаль, вже давно «злили». Як він відмовиться від діаспори?
А там вже президенту наобіцяли – будуть, мовляв, змістовні тезиси для зустрічі з патріархом Варфоломієм. Та й вибори близько. Як бути? Виходить як з Об’єднавчим Собором 2018 – ідея добра, але часу всіх переконати не вистачає. Знову натиснуто чарівну кнопку «СБУ». Але «духовний дідусь» поки що не гнеться.
За нашою інформацією, у разі остаточної відмови Філарета існує план Б: дискредитувати його перед віруючими, пустивши чутки, нібито він хоче приєднатись до УПЦ. Першим кроком буде звинувачення в пресі, другим – публікація фейкового листа Філарета до Московської патріархії з проханням прийняти його з усіма парафіями та нерухомістю УПЦ КП. Це дозволить остаточно вилучити всю нерухомість у старця, його ієрархів та духовенства. Перший крок зроблено – митрополит Олександр заявив, що Філарет веде перемовини з УПЦ та натякнув на «передачу українських святинь москалям». Вже оприлюднено листа Філарета від 2008 року, де він погодився на автономію у складі Константинополя. Цікаво, правда, чому Драбинко забуває про власне минуле. Всі ми пам’ятаємо, де він був і що писав у 2008.
У принципі, в ОП зробили все: налагодили контакти з верхівкою ПЦУ, яка раніше дистанціювалася від «СН», змогли організувати перемовини з Фанаром та Філаретом. Але компетенції продовжити роботу не вистачає. Тим паче, що мінкультовський департамент, який не впорався зі своїми задачами, ліквідували, а Держслужба, що прийшла йому на заміну, теж досі не знайшла механізм ефективної взаємодії з церквою.
Добре принаймні те, що є небайдужі люди, які не хочуть використовувати брудні методи взаємодії з духовенством тільки через відсутність більш тонких інструментів, та попереджають про те, що коїться.