В українських церковних тг-каналах триває активне обговорення факту обрання єпископом Константинопольським Патріархатом свого екзарха у Києві. Обговорюються канонічні та історичні аспекти даної, небаченої в історії Церкви, події.

Дійсно, ніколи раніше жодна автокефальна Церква нічого подібного на території іншої автокефальної Церкви не створювала…

Однак незрозумілим є подив, котрий висловлюють деякі автори цьому факту.

По-перше, що так буде, було зрозуміло ще у січні 2019 року по тексту томосу про «українську автокефалію».

По-друге, ми давно спостерігаємо, що ані Передання Церкви, ані інтереси Церкви Христової, ані канони, ані історичний досвід не визначають позицію ієрархії Константинопольської Православної Церкви (КПЦ). Ми бачимо, що прагнення влади та наживи там, на жаль, переважає при прийнятті рішень. Тому апелювати до канонічного права, еклезіології та історичного досвіду – марно.

Підходи Фанару в цих питаннях еволюціонують з початку ХХ століття і понині. З тенденції зміни цих підходів видно, що з кожною новою автокефалією реальної незалежності в нових Помісних Церков усе менше. Тому – чи те ще попереду. Ми все ще можемо сильно здивуватись новим дивакуватим формам можливих майбутніх автокефалій у Північній Македонії, Чорногорії, Абхазії…

По-третє: давайте підіб’ємо баланс. Порошенко пообіцяв патріарху Варфоломію 38 українських храмів та монастирів. Плюс, як стверджує «патріарх» Філарет Денисенко, ПЦУ мала платити регулярну данину в Стамбул.

Що отримав Фанар у результаті даної авантюри в якості бонусів?

1. Андріївський собор у Києві.
2. Одноразову суму, котру привезли Порошенко та Петровський (відомий в кримінальному середовищі як «Нарік»), в Стамбул.
3. Підтримку Держдепу США з даного питання і певні взаємні бонуси.

Разом з тим, фанаріоти отримали наступні проблеми:

1. Розкол у світовому Православ’ї. Розрив спілкування з РПЦ.
2. Засудження з боку Польської, Чеської, Сербської, Антіохійської Церков.
3. Засуджуюче-застережливе нерозуміння з боку Румунської, Кіпрської, Албанської, Єрусалимської Церков.
4. Мовчазне засудження Болгарської та Грузинської Церков.
5. Розділення позицій всередині самої Константинопольської Церкви, а також Елладської та Олександрійської, котрі підтримали цю авантюру.

Гроші Петровського-Порошенка, швидше за все, давно витрачені. Дисципліновані виплати «данини» з боку «ПЦУ» викликають сумніви. Сам проект «ПЦУ» жодного «об’єднання православних України» не дав, гірше того – сама «ПЦУ» знову розкололась на «ПЦУ» Думенка та «Київський патріархат» Денисенка.

Залишились проблеми всередині Помісних Церков та Андріївський собор.

У цій ситуації Фанару треба якось компенсувати свої втрати. І єдиний шлях – витиснути все, що тільки можна, як з України, так і зі свого конфлікту з РПЦ. Тому на нас чекає багато цікавого та дивного з рубрики «будні українського екзархату КПЦ», а паперу доведеться стерпіти ще, як мінімум, кілька томосів розкольникам у різних частинах Європи.

Телеграм