1. Головна
  2. /
  3. Новини
  4. /
  5. Крок за кроком. Константинопольський Патріархат прибирає до рук Україну

Крок за кроком. Константинопольський Патріархат прибирає до рук Україну

Сам по собі формат отриманого ПЦУ Томосу ніби натякав, що церква ця не володіє основними ознаками автокефалії, отже, Константинополь буде поступово посилювати свою присутність в Україні та поступово перехоплювати управління формально самостійної ПЦУ. нічого особливого – звичайні візантійські хитрощі.

Доволі радикальна подія у цьому напрямку відбулась 7 жовтня – Синод Константинопольського патріархату обрав архімандрита Михаїла (Аніщенка) єпископом Команським.

Отець Михаїл не просто архімандрит – на початку минулого року він став спочатку главою ставропігії Константинопольського патріархату в Києві, а потім і патріаршим екзархом України. Служби він проводить не десь, а у самому серці православної України – в Андріївській церкві, котру обміняли «патріоти» на томос. Служби він, щоправда, проводить українською – грецька в Києві, виявляється, не в ходу…

Благо для Михаїла це не проблема – народився він у Луцьку, до 2003 року жив в Україні та служив в УПЦ.

Михаїл, що речі, вже другий константинопольський єпископ в Україні. Першим став єпископ Ольвійський, вікарій Київського «митрополита» Епіфаній (Димітроу). Щоправда, у єпископи його рукоположив, у тому числі, й предстоятель ПЦУ Епіфаній Думенко, але патріарх благословив його на окормлення грецьких православних.

Глава УПЦ КП Філарет рішення про призначення Епіфанія вікарієм критикував: «Суто грецьких приходів в Україні немає. Є греки, котрі розсіяні по різних українських приходах – в основному навколо Маріуполя Донецької області. Предстоятелю не потрібний грецький єпископ, особливо вікарний. А якщо він є, отже, він має якусь мету: інформувати патріарха Варфоломія про те, що відбувається в українській церкві. Це перше. Друге – вказівки, котрі йдуть від патріарха Варфоломія, він повинен передавати предстоятелю». До речі, у чому він не правий?

Наявність вже двох грецьких єпископів дає підставу для міркувань про справжній статус ПЦУ.

Нові єпископи мають право рукополагати священиків, причому робити це вони можуть в обхід ПЦУ. Наявність же ставропігій дозволяє їм, знов таки – незалежно від ПЦУ, прилаштовувати таких священиків на службу. І ПЦУ якось вплинути на таку діяльність не може – ставропігії їй непідконтрольні. Тобто екзархат і ставропігії – інструмент прямого впливу і на віруючих, і на структуру ПЦУ.

Несамостійність української церкви набуває все більш виразних форм…

Звісно, ніякого екзархату за наявності автокефальної нібито ПЦУ бути не повинно. Та й ставропігії Константинополя в Україні мало відповідають православним канонам. Але на це ніхто особливо уваги не звертає, оскільки Константинополь вже давно наплював на норми про те, що на одній території може бути тільки одна церква. Почалося це ще в Естонії.

Тим не менш, екзархат і ставропігії, якими б вони не були сумнівними з церковно-юридичної точки зору, існують та виконують певні функції.

Святослав Галан в «Правблозі» вказує на п’ять таких функцій.

По-перше, це функція безпосереднього контролю на місці.

Відповідно до томосу ПЦУ взяла на себе ряд зобов’язань перед Константинополем, та виконання цих зобов’язань треба контролювати за місцем можливого порушення. А ну як у Києві самі миро почнуть варити? Навряд чи, звісно, але раптом що. До речі, це неодмінне право автокефальної церкви, котрого нібито автокефальна ПЦУ позбавлена.

По-друге, екзархат є формально незалежною від ПЦУ структурою, котра зможе залучати тих розкольників, для котрих Епіфаній є неприйнятним.

Як вказує Галан, «зокрема, йдеться про “Київський патріархат”, рештки котрого після смерті Філарета могли би знайти пристанище під омофором Константинопольського патріархату». До речі, в УПЦ КП народу небагато, звісно, але якщо процес піде таким чином, то до екзарха можуть доєднатись чимало колишніх ієрархів УПЦ КП з ПЦУ.

По-третє, це фінансові питання.

«У випадку якби Порошенко виконав домовленості та передав екзархату обіцяні ставропігії (а в цей перелік входили достатньо відомі святині), це могло би стати істотним джерелом доходів для Фанару». До речі, якщо ми правильно зрозуміли зміст цієї обмовки, то Порошенко та Епіфаній у цьому відношенні виконали далеко не всі свої обіцянки. Ай-ай-ай, негарно-то як.

По-четверте, екзархат виконує представницькі функції.

У майбутньому не варто буде дивуватись, якщо єпископ Михаїл вестиме від імені Константинополя якісь перемовини з українською владою або, наприклад, з УГКЦ. А потім прийняті у ході цих переговорів рішення будуть доноситись до Епіфанія. Скажіть, хіба такого не може бути? Не може бути екзархату при наявності автокефальної церкви. А якщо він є – не дивуйтеся.

По-п’яте, до речі про УГКЦ.

Галан пише, що «не варто забувати і про плани Фанару реалізувати унію з католиками, одним з етапів на шляху до цього має стати злиття або відновлення євхаристичного спілкування між УГКЦ та “ПЦУ”. Екзархат може бути координатором цього процесу.

Правда, дуже захоплююча малюється картинка? Виходить, що Порошенко боровся за створення української національної церкви, підпорядкованої зарубіжному партнеру. Правий був Філарет – томос у них не тієї системи…

ukraina.ru

Попередній запис
В с. Успенка прихильники ПЦУ забирають храм громади УПЦ
Наступний запис
Вандали осквернили ікони та двері храму на Кіпрі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее