Народний депутат України, Віктор Єленський, ще бувши журналістом, у березні 2007 року взяв інтерв’ю в нині спочилого Предстоятеля Української Православної Церкви. Відповідаючи на гострі питання, Блаженніший Митрополит Володимир чітко окреслив свої позиції, які сьогодні зацікавлені особи трактують в бік власної вигоди. 

Інтерв`ю Предстоятеля Української православної Церкви для «Радіо Свобода»:

Блаженніший митрополит Володимир: «Бог не в силі, а в правді»

В. Єленський: Ваше Блаженство, хочу почати з недавньої ініціативи Президента Віктора Ющенка. Він заявив про намір звернутися до Синодів Української Православної Церкви і УПЦ КП з пропозицією створити спільну богословську комісію. Чи Українська Православна Церква братиме участь у цій комісії?

Митрополит Володимир: На жаль, ні. У нас нещодавно пройшов Собор єпископату, який ухвалив рішення: утриматися від створення подібної двосторонньої комісії, оскільки Київський патріархат не має апостольського преємства єпископату, не може бути еклезіологічно рівноправним учасником діалогу. Проте, виходячи з принципу церковної ікономії, Архієрейський Собор в односторонньому порядку створив Комісію УПЦ по відновленню єдності Українського Православ`я. Собор ще раз нагадав, що відновлення єдності передбачає повернення тих, хто відпав від церковної єдності, через усвідомлення ними гріха розколу, тобто через покаяння, в лоно Української Православної Церкви, звідки вони вийшли.

В. Єленський: Тобто, Українська Православна Церква залишається на своїй старій позиції?

М.В.: Так.

В. Єленський: Ваше Блаженство, 17 травня ( 2007 р. – авт.), як відомо, очікується підписання Акту про канонічне спілкування між Московським Патріархатом і Руською Православною Церквою Зарубіжжя. Оглядачі майже одноголосні в тому, що вирішальний імпульс тут виходив від Президента Путіна – в об`єднані цих двох Церков, які були непримиримими протягом майже 90 років. Чому цей крок Президента Путіна всіляко вітають, а коли Президент України Віктор Ющенко прагне зробити щось подібне,то його повсюдно лають? Інакше кажучи, чому…

Юлія Жмакіна:…Путіну – можна, а Ющенку – не можна?

М.В.: Я не знаю подробиць. Але прошу звернути увагу, що йдеться про дві частини однієї Церкви. Руська Зарубіжна Церква – це не наші розкольники. Вона зберегла апостольське преємство єпископату. Вона з відомих причин не перебуває у євхаристичному спілкуванні з Московським Патріархатом, але Таїнства її дійсні, як дійсна ієрархія. Їх об`єднання – формальність. Причина відсутності єднання – історична. Ніхто з неї не заборонений сьогодні. Ми ж маємо справу з розкольниками, які заборонені Церквою і навіть відлучені від Церкви.

Ю. Жмакіна: Владика, я б хотіла уточнити. Тобто й надалі схема Президента Ющенка в створенні єдиної Помісної Церкви Вами не сприймається? Тобто, при його президентстві ця ідея, яку він обіцяв своїм виборцям, не буде втілена?

М.В.: На жаль, у нашого Президента немає еклезіологічного розуміння суті розколу, його причин і наслідків. Підхід до рішення проблем різний, виходячи з причин і наслідків. Ми ще в 1992 р., коли почався цей страшний розкол у нашій Церкві, заявили: наша Українська Православна Церква, щоб мати богословські співбесіди з Українською Автокефальною Православною Церквою і так званим Київським патріархатом, ставить умови, при яких можливі ці богословські співбесіди. По-перше, зупинити з боку Київського патріархату агресію, яку чинили і чинять донині по відношенню до УПЦ та її віруючих. По-друге, повернути те, чим незаконно заволоділи. Це й єпархіальні управління, кафедральні собори, приміщення Духовних шкіл і подібне. Третє: невтручання в цей процес ні центральної влади, ні влади на місцях. І четверте: ці зустрічі могли б мати місце, якщо в них не братиме участі Філарет – людина, відлучена від Церкви.

Ю. Жмакіна: Ваше Блаженство, така постановка питання, на Ваш погляд, не ускладнює і без того складну ситуацію в Україні?

М.В.: Українська Православна Церква, як і всі Православні Церкви у світі, живе за своєрідною конституцією – канонами, тобто правилами зовнішнього і внутрішнього життя, сформульованими святими апостолами, Вселенськими соборами і прийнятими для загально церковного обов`язкового застосування. Під час порушення канонічного устрою, порушується і канонічна дисципліна, а це, у свою чергу, призводить до появи розколу, єресі, деструктивних тоталітарних сект, внаслідок чого страждають святі ознаки церкви: єдність, святість, канонічність, апостоличність та інше. Отже, ці канони й є нашою конституцією, і ми повинні ними керуватися, як керується вся Повнота Православної Церкви у світі.

В. Єленський: Ваше Блаженство, протягом 15 років керівники країни не один раз висували різноманітні ініціативи, як краще об`єднати православних, але з цього мало що вийшло. Проте і той шлях, який пропонує Руська Православна Церква, теж виявився неефективним. Ціле покоління виросло роз`єднаним, ціле покоління вже знає, що є якісь інші люди – в іншій церкві, з якими не можна причащатися. Тобто такий шлях уже виявився нереалістичним. Чи можна придумати що-небудь інше, більш вдале, здатне з`єднати дві частини Церкви? Все-таки, як би там не було, це православні люди…  

М.В.: Так. На жаль, дійсно, душа болить і серце крається, що єдинокровний український народ ворогує в результаті цього церковного розділення. Але є один принцип, є одна постанова, є одна, повторюю, наша конституція – канонічні правила, відповідно до яких ми повинні чинити. Згідно з цими правилами, існує єдиний шлях – це не вимолювати собі на колінах якогось визнання, а покаятися за розкол: це покаяння тих, які чи по совісті, чи ні, потрапили в ряди розкольницької «церкви».

В. Єленський: Владика, я знову повертаюся до Руської Православної Церкви і Руської Православної Церкви Зарубіжжя. Вони проклинали одна одну. Руської Православної Церкви Зарубіжжя не було ні в одному диптиху. Вони вимагали від Московського Патріархату покаятися за співпрацю з владою. Московський Патріархат не каявся, але 17 травня вони вже будуть, мабуть, причащатися разом. Хіба не можна що-небудь придумати для тих, хто в Київському патріархаті та в Автокефальній Церкві? Щоб «усі були єдино»?

М.В.: Не можна іншого придумати, тому що це принципи Православ`я, Православної Церкви, і той, хто по-справжньому належить до Православної Церкви, це розуміє й іншого не прийме. Є відкриті двері сердець, є обійми, якщо треба, щоб люди, які відійшли від Церкви, знову повернулися. А це можливо тільки шляхом покаяння.

В. Єленський: Владика, ви говорили про Православну і Римо-Католицьку Церкви як про традиційні. А Греко-Католицька Церква?

М.В.: Греко-Католицька Церква – частина Римо-Католицької Церкви. Тільки має східний обряд.

В. Єленський: Які зараз відносини Української Православної Церкви з Українською Греко-Католицькою Церквою?

М.В.: Відносини нормальні. Вірніше сказати – ніякі.

Ю. Жмакіна: «Нормальні» і «ніякі» – все-таки велика різниця. Ви, наприклад, кардинала Гузара називаєте «братом»?

М.В.: Я його кардиналом називаю. Треба ще, щоб прийшов час. Це торкається не мене особисто, а нашого народу українського, особливо православного, оскільки багато зневаги і горя, навіть фізичних знущань було. Коли легалізували Греко-Католицьку Церкву в Україні, знищили практично три наші єпархії: Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську…Це зрозуміло, фанатизм, підйом – «бий, громи, наш час прийшов». Це було жорстоко! Варто було би Греко-Католицькій Церкві не забувати, що ми прийняли й опікували у своїх парафіях багато греко-католиків, коли офіційно знищили Греко-Католицьку Церкву на українській території, в Духовних школах навчалися ті люди, які сьогодні становлять ядро Греко-Католицької Церкви: священство і так далі. Як би там не було, але ми зберегли для них і храми, і душі, і парафіян. Треба було б сказати «спасибі», а не «котити бочку».

В. Єленський: Юліє, Владика має на увазі, що коли греко-католиків приєднали до православних, вони молилися в православних храмах, але, звичайно, з них католицтво, вибивали…

М.В.: Тоді зі всіх вибивали…і не тільки католицтво.

Розмовляли

Віктор Єленський,

Юлія Жмакіна