Македонська церковна ситуація у корені відрізняється від української

Час читання: 3хв.

Спостерігачі часто розглядають македонську церковну проблематику «в одному пакеті» з українською та навіть чорногорською проблемою. Однак між бажанням здобути церковну автокефалію в Чорногорії та Україні – з одного боку, та Македонії – з іншого, – немає і не може бути знаку рівності.

Нині жителі колишньої Югославської Республіки Македонія позиціонують себе саме македонцями, тобто окремою – як від болгар, так і від сербів – нацією.

У 1967 році рішенням Церковно-народного собору в місті Охриді було оголошено про автокефалію Македонської Православної Церкви. МПЦ існувала на правах автономії в СПЦ з 1958 року. Між християнами Союзної Республіки Македонії розділення не було. Да цього розділення і не могло бути, оскільки захід курувався правлячим режимом югославських комуністів.

Наголошуємо: жодного антагонізму між різними групами вірян, котрі проживали в цій югославській союзній республіці, не було.

Архієрейський Синод СПЦ оголосив МПЦ розкольницькою релігійною організацією та порвав із її ієрархією всі літургійні та канонічні відносини, однак на віруючих анафема не була накладена.

У цьому ми бачимо прояв елементарного здорового глузду. Як можна було відлучати від Церкви тих людей, котрі були заручниками апаратних інтриг.

Віруючі СПЦ були кумами вірян МПЦ. Не було нічого подібного до тієї ворожості, котру ми відчуваємо на собі при спілкуванні з «філаретівцями» або чорногорськими «сектантами Міраша».

Така ситуація зберігалась аж до 2005 року, коли Архієрейський Собор СПЦ оголосив про відлучення від Церкви вірян невизнаної МПЦ.

Це рішення призвело до того, що всі зусилля зі зцілення церковного розділення зайшли у глухий кут. Драматизм поглиблювався тим, що македонці прийняли нову міфологію, згідно з котрою вони – як народ – представлялись потомками слов’янізованих греків, нібито маючих право на спадщину Олександра Македонського. У країні культивувались антислов’янські настрої – антиболгарські, антисербські і навіть антиросійські.

У цій атмосфері відбулось посилення албанського елементу. Єдиною силою, здатною вивести ситуацію з глухого кута, став Константинополь.

Ми можемо як завгодно коментувати цю ситуацію, але це об’єктивна реальність.

Серби припустилися низки рокових прорахунків, котрі звели на ніц зусилля Москви зі зцілення розколу. У 2002 році митрополит Іоанн (Вранішковскі) відновив спілкування з СПЦ. До митрополита Іоанна долучилась частина віруючих.

Однак розвинути початковий успіх не вдалося. І точкою неповернення стала спроба Белграду створити на території Республіки Македонія паралельну ієрархію.

Наші джерела вже тоді прокоментували ситуацію, котра складалася, з неприкритим жалем та сарказмом. Головними застрільниками засудження «македонствуючих» стали ті єпископи СПЦ, котрі є представниками екуменічно-ліберального крила в ієрархії Церкви, котрі за визначенням є, умовно кажучи, «орієнтованими на Фанар». І виникнення паралельної ієрархії та анафемствування Белградом македонців в кінцевому підсумку призвело до посилення авторитету та впливу греків. Та втраті авторитету Москви.

Телеграм

Схожі публікації