Нехай краще говорять люди, аніж гармати, – митрополит Антоній

Час читання: 3хв.

Коли в публічному просторі вчергове виникають дискусії чи лунає критика щодо повноцінного руху до миру на Донбасі, мені згадується наступний фрагмент Євангелія від Луки.

«Трапилось же і в другу суботу увійти Йому в синагогу та вчити. Там була людина, в котрої права рука була суха.

Книжники ж і фарисеї спостерігали за Ним, чи не зцілить у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього.

Але Він, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, котрий мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов.

Тоді сказав їм Іісус: спитаю Я вас: що слід робити в суботу? добро, чи зло? врятувати душу, чи загубити? Вони мовчали.

І, подивившись на всіх них, сказав тій людині: простягни руку свою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як друга.

Вони ж оскаженіли і говорили між собою, що б їм зробити з Іісусом».

Як зазначив святитель Іоанн Златоуст, при тлумаченні даного фрагменту необхідно звернути увагу передусім на милосердя Господнє, котре стосується не лише болящого, але й фарисеїв з книжниками.

Згідно із тлумаченням святого, Іісус Христос поставив сухорукого посередині (ср. Лк. 6:8), щоб пом’якшити своїх противників видом його нещастя, і щоб, зломлені цим виглядом, вони відкинули геть лукавство, усоромились цієї людини та припинили поводитись недостойним чином.

Якщо перенести ці реалії на нашу дійсність, то хочеться задати кілька непростих запитань. Невже смерті, каліцтва, руйнування та горе простих людей, наших братів та сестер, не пом’якшують серці сучасних «книжників» та «фарисеїв»? Яку ще чашу страждань повинні випити всі ми, щоб нарешті з усіх сторін залунали реальні розмови про мир, а не формулювання, котрі виправдовують його відторгнення? Скільки ще можна заглушати залпами справжніх та інформаційних гармата прагнення більшості простих людей, котрі і є справжнім і єдиним джерелом влади у нашій країні?

Зі сторони відповідні маніпуляції виглядають як вперте відштовхування того, хто тоне, від рятівного круга. Адже останній «не тієї марки, не тієї форми, не тим кинутий тощо». А той, хто тоне, не може вічно триматись на воді. І в якийсь момент всі ці аргументи стануть просто неактуальними, адже рятувати буде вже нікого…

Враховуючи це, обов’язково треба прагнути до діалогу та вибудовування необхідної комунікації. Нехай краще говорять люди, аніж гармати. І нехай основою цієї взаємодії стануть любов, добро та милосердя. Те милосердя, котре колись, розбивши кайданки сухих догм та глухих до чужого горя повчань, стало початком дива зцілення сухорукого.

Керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич)

Схожі публікації