Чистки в УПЦ КП як приклад терору Філарета

Час читання: 5хв.

За період існування «Київського патріархату» в цій організації відбулось декілька резонансних подій, про які вже майже забули. Йдеться про «раптову» смерть кількох важливих в УПЦ КП осіб: Володимира Романюка, Якова Панчука, Івана Бондарчука та Андрія Горака. Безумовно, кожен з них відіграв неабияку роль у становленні УПЦ КП, а Горак, Панчук і Бондарчук, бувши вихідцями з Руської Православної Церкви і маючи канонічні єпископські хіротонії, давали Філарету впевненість в утвердженні новоспеченої структури.

Смерть Володимира Романюка – патріарха УПЦ КП, можна вважати закономірною. Бувши фіктивним лідером «Київського патріархату», він фактично був позбавлений впливу та контролю за ситуацією всередині цієї конфесії. Як свідчать очевидці, Романюк мав проблеми з алкоголем, чим вміло користувався Філарет. Простіше кажучи, Денисенко споював свого «шефа». Коли ці стосунки перейшли межі дозволеного, Романюк намагався взяти керування в свої руки, а саме – провести фінансову перевірку. Проте йому це не вдалось.

Задля доповнення картини варто сказати декілька слів про так званий «Банк Київського патріархату». Ось як про цю ревізію писали представники правоохоронних органів у 1995 році: «Патріарх Володимир (Романюк) найближчим часом збирався здійснити комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності очолюваної Філаретом Київської Єпархії. Він просив керівництво ГУ МВСУ в м. Києві надати допомогу в проведенні перевірки. Особливо Володимира (Романюка) цікавила доля присвоєної Філаретом каси Київського Екзархату, в якій, за станом на 1990 рік, перебувало близько трьох мільярдів рублів. На думку Володимира (Романюка), ці гроші були переведені в вільно конвертовану валюту і вкладені на депозитні рахунки в банки за межами України».

 Після бажання реалізувати свій задум, Романюк раптово помирає в Ботанічному саду в Києві. В зв’язку з цим скасовується питання фінансової ревізії. Деякі наближені до Романюка особи вказували на те, що він помер не своєю смертю. Не забуваймо, що після цієї трагічної події Філарет прогнозовано став очільником УПЦ КП.

Привертає увагу також і смерть в 2010 році Андрія Горака, який очолював Львівську єпархію «Київського патріархату». Отримавши єпископський сан, після подій 1992 року, він спочатку примкнув до «автокефалістів», а пізніше – до «Київського патріархату». Неодноразово у 2000-х роках Горак проводив консультації про повернення в лоно канонічної Церкви. Про це говорили представники Української Православної Церкви, зокрема керуючий Львівською єпархією, в той час, владика Августин (Маркевич). Саме це, як свідчать близькі до тих подій люди, лягло в основу раптової кончини Горака.

Ось, що казав про наміри Андрія Горака митрополит Іларіон (Алфєєв): «У нього було абсолютно тверде, багаторічне бажання возз’єднатися з Церквою. Коли ми з ним зустрічалися, він говорив буквально наступне: «Я щодня себе проклинаю за те, що пішов в розкол». Він бачив в цьому свою слабкість, розумів, що в розколі немає благодаті життя. Коли ми годину проговорили, він сказав: «Спасибі за те, що Ви зі мною зустрілися, я відчув себе в атмосфері Церкви. У нас цієї атмосфери немає». Мене дуже вразило, що він негативно сприймав керівництво організації, до якої належав. Він усвідомлював, що немає благодаті в цьому співтоваристві… усвідомлював власну слабкість, хотів перейти в канонічну Церкву і готувався до переходу, готував необхідні документи. І буквально за кілька днів до цієї події несподівано і раптово помер. Він не був здоровою людиною. Він хворів, переніс операції, але смерть ця справила дивне і важке враження, бо всі знали, що він і багато священиків разом з ним хотіли перейти в канонічну Церкву, і раптом він іде в інше життя …».

Щодо Якова Панчука, «митрополита» Луцького УПЦ КП, то його відхід також викликає чимало питань. За декілька днів до смерті він в телефонному режимі намагався домовитися про зустріч з керуючим Волинською єпархією  УПЦ митрополитом Ніфонтом. В оточенні Якова говорили, та й він сам неодноразово заявляв про бажання повернутись в лоно канонічної Церкви. Однак, як і його львівському колезі, Панчуку, Якову не вдалося повернутись до УПЦ. Він помер за нез’ясовних обставин в 2004-му році.

Ще одним «загадково спочилим» став Іоанн Бондарчук. Загинув в 1994 році в автокатастрофі, яка зі слів  деяких «єпископів» УПЦ КП була спланованою, Бондарчук був очевидним конкурентом Філарета на «патріаршу» посаду.

Вище описані особи могли стати в основі подолання українського церковного розколу, однак – не судилося. Доволі часто представники самої УПЦ КП підтверджують той факт, що Денисенко має доволі авторитарний стиль правління, тому не виключено, що епізоди з раптовими смертями Романюка, Горака, Бондарчука і Панчука не були такими вже й раптовими. Зрештою – правду не сховаєш, тому рано чи пізно, все стане на свої місця.

Марк Авраменко

Схожі публікації