Проблема подвійних стандартів.
Після таких слів залишаються подвійні враження. З одного боку, реакція держави на проблеми конкретної релігійної групи є цілком зрозумілим та правильним кроком. З іншого – виникає нерозуміння щодо того, чому, наприклад, якась одна конфесія потрапляє у центр уваги та турботи влади, а права іншої систематично ігноруються?
Візьмемо фрагмент заявления Зеленського та в дужках додаємо свій текст.
«Ми рішуче засуджуємо будь-які антисемітські напади (будь-які захоплення храмів та напади на віруючих). Антисемітизм (церковне рейдерство) – це отрута, котрому немає місця в Україні. І в цьому випадку ми зіштовхнулись із багатьма кампаніями дезінформації. Ми реагуємо на кожен можливий випадок прояву агресії на антисемітському тлі (у сфері міжконфесійних відносин)».
Чому такий текст не з’являється з надр Офісу Президента? Чому йде реагування на кожен випадок антисемітизму, але вперто ігнорується проблема масових захоплень храмів УПЦ? Чому права одних у пріоритеті, а решти – на задвірках державної політики?
На мою думку, це серйозний недолік радників першої особи. Тим більше в умовах наближення виборів. Адже якщо хтось ігнорує важливу для великої кількості людей проблему, котра може ще поглибитись, то він втрачає дуже багато. Передусім довіру та підтримку.