Поразка політичної сили Джукановича, котрий кинув прямий виклик Православній Церкві, свідчить про наступні моменти:
- Останнім часом це вже другий (після України) гучний приклад розгрому політиків, котрі штучно підняли на електоральний щит питання переформатування релігійної карти країни та знищення неугодної їм конфесії. Будемо сподіватись, що події у Чорногорії стануть хорошим уроком для багатьох партій, у тому числі й в Україні, котрі раптом забажають забезпечити свою перемогу на виборах за рахунок просування концепції чергової «армовіри».
- Атака на Церкву може бути успішною тільки в тому випадку, якщо завдання побудування антицивілізації/нації стає основою довготривалої державної політики та отримує схвалення хоча би половини суспільства. При такому підході церковний напрямок перебуватиме під постійним тиском і легальні засоби його захисту припинять спрацьовувати. Цілком. У даному розрізі Церкві важливо завжди підтримувати тісний контакт з усіма адекватними суспільними та політичними силами, котрі виступають проти перетворення країни на «арійський» проект.
- Людський потенціал Церкви важливий, проте не з точки зору можливості проведення масштабних протестних акцій. Самі по собі вони нічого не вирішують, хоча і створюють потрібний ефект мобілізації віруючих. Набагато більш значимим є правильне використання людського фактору в умовах різних виборів. Церква не може і не повинна спонукати свою паству голосувати за конкретних політиків і партії, однак вона має повне право закликати підтримати певні цінності. На підставі цих чітких установок віруючі і зможуть визначити, хто з політичних сил відповідає необхідним параметрам, а хто – ні.
- Церква не повинна боятися наполегливо закликати свою паству брати найактивнішу участь в голосуванні. Адже від того, який вибір буде зроблений, залежать не тільки перспективи держави, а й релігійної сфери.
- Залучення священиків у виборчі кампанії як кандидатів є вкрай сумнівним методом. Однак надання допустимої підтримки силам і кандидатам, які декларують свою готовність забезпечувати об’єктивне ставлення держави до релігійних процесів, має стати для Церкви повсякденною практикою.