Чудовий аналіз. Знімаємо капелюха.
«Узагальнюючи, можна впевнено зробити висновок, що вже понад сто років, з моменту втрати свого імперського статусу, Константинопольський патріархат послідовно реалізує одну й ту ж саму стратегію. Етапи цієї стратегії полягали у наступному:
- Захоплення чужих канонічних територій та спроби монополізації прав на окормлення православних діаспор.
- У випадку неможливості реалізації пункту #1: монополізація права на надання автокефалії та активні спроби, на його підставі, створення залежних автокефалій із обмеженими повноваженнями.
- Там, де неможлива реалізація пунктів 1 та 2, наступає такий етап: робота з парасинагогою (самочинними зібраннями) з метою їхньої легалізації та реалізації пунктів 1 або 2.
Першим наочним прикладом стала «ПЦУ». І, оскільки потенціал реалізації пунктів 1 та 2 вже практично вичерпаний у світі, КП неухильно, у рамках експансивної стратегії, буде все активніше застосовувати саме пункт 3.
Тому визнання у тому чи іншому статусі розкольників Чорногорії, Македонії, Білорусі, Абхазії тощо – лише питання часу та торгу. Поки КП стримується необхідністю добитись від решти Помісних Церков визнання «ПЦУ». Фальстарт у визнанні нових розколів може негативно вплинути на позиції КП серед решти Церков. Але коли в тій чи іншій формі цей процес буде завершений, «розвиток успіху» на інших територіях не викликає сумніву».