Греко-католики святкують 15-річчя перенесення резиденції глави УГКЦ зі Львова до Києва.
За 30 років уніатам вдалося не лише відновити свої структури на Західній Україні, але й просунутись туди, де їх історично ніколи не було – на схід та південь України.
Цікавий факт: «відродитись» УГКЦ допомогли США. У грудні 1987 року група американських сенаторів подала на затвердження Конгресу проект резолюції у зв’язку із «1000-літтям хрещення Київської Русі», у котрі містилась вимога дотримання прав уніатів в СРСР.
У пропагандистську кампанію також активно включились Ватикан, клерикальні кола Канади, Англії, Франції, Італії та інших країн Заходу. В СРСР потекли спеціалізовані «туристичні групи», організовані західними релігійними центрами та американською Національною церков.
У 1988 році папа римський звернувся до Горбачова із листом, у котрому йшлося про легалізацію греко-католицької церкви.
Ну а наступного року, на хвилі націоналістичних настроїв, користуючись деякими поступками влади, уніати зайнялися розгромом православних єпархій на Галичині.
Цей процес прикрив Ватикан, затягнувши РПЦ у безплідні обговорення в рамках спеціально створеної комісії.
Новий поштовх для агресивного просування УГКЦ дав приїзд папи римського Іоанна Павла ІІ в Україну в 2001 році. Я був свідком активної рекламної кампанії цього візиту та богослужіння глави Католицької церкви на київській «Чайці».
До його візиту була створена одіозна РІСУ (агресивне щодо УПЦ інтернет-видання), а Львівська богословська академія переформатована на УКУ (Український католицький університет), котрий зайнявся зміцненням зв’язків із політичними та бізнес-колами США.
В наступні роки УГКЦ активно почала створювати свої єпархії та «екзархати» на півдні та сході України. Ну, а в 2005 році кафедру глави УГКЦ перенесли в Київ, після чого папа Бенедикт XVI присвоїв йому титул «архієпископа Києво-Галицького».
Не буду описувати весь подальший «дранг нах остен» УГКЦ. Скажу тільки наступне:
Після подій 2014 року, в котрих УГКЦ взяла найактивнішу участь, уніати відчули себе у православній (все ще) Україні настільки вільно, що можуть без наслідків захоплювати православні храми (Коломия, 2017 рік) та виживати православних священиків із західної України (Золочів, 2020). При цьому активно будуючи свої храми на сході та півдні України.
І далі буде тільки гірше, якщо у Православ’ї не почнеться звільнення від ілюзій щодо Ватикану та католицької церкви. Оскільки всі спроби православних добитись від католиків рішення проблеми уніатства особливих результатів не дали. Ватикан продовжує розвивати уніатські структури, підвищуючи їхній статус та заохочуючи їхнє розширення у православних країнаї.
На жаль, самозваний «центр Православ’я» в особі Фанару ніяк не протидіє цим процесам. Швидше навпаки, активно працює над новою унією з католиками.
Щоб переломити ситуацію, варто навчитись діяти жорстко щодо католиків, хоча б на рівні дипломатії. Дослухатись не до їхніх гарних слів, а виключно до практичного результату. І закликати до того ж решту Православних Церков.