Заміна глави Білоруської Церкви – унікальний епізод у політиці РПЦ, – релігієзнавець

Час читання: 4хв.

Рішення Священного Синоду вітали як в опозиції, так і в оточенні Олександра Лукашенка. Білоруські політтехнологи, котрі зберігали лояльність до «останнього диктатора Європи», зазначають, що відхід Павла принесе довгоочікуваний спокій та стабільність у взаємовідносини між Лукашенком та Православною Церквою. Розібратись у церковній кадровій політиці «МК» допоміг Роман Лункін, глава Гільдії експертів з релігії та права.

–  Заміну глави Білоруської Православної Церкви можна розглядати як унікальний епізод у політиці РПЦ. Для патріарха Кирила це рішення було складним: дотепер жодного разу церкві не доводилось міняти людей у розпал політичної кризи. Ми не знаємо, чи правда чи ні, що митрополит Павел сам попросив про свою заміну, але, в принципі, це цілком можливо. Він не відрізняється якоюсь яскравою суспільно-політичною або культурною позицією. Наприклад, Тихон Шевкунов, вочевидь, не став би проситись у Москву, не вирішивши ситуацію.

Разом з цим, роль могло відіграти не лише особисте прохання Павла, але й незадоволення його непослідовною позицією, котру він займав у боротьбі Лукашенка з опозицією. Він проявив себе як слабохарактерна людина. Спочатку Павел ледь не відмовляється вітати Лукашенка із шостим переобранням, потім церква каже, що його неправильно зрозуміли і так далі. А потім митрополія випустила велике послання проти Артемія (єпископа Гродненського, – ред.), котрий заявив, що з необільшовизмом в особі Лукашенка час завершувати. Церква тоді заявила, що це позиція окремого священика.

На його тлі Веніамін є відносно молодим намісником, і він не помічений у гучних політичних висловлюваннях. Його проповіді схожі на проповіді патріарха Кирила, котрий закликає до всепрощення. У цьому значенні неправа як опозиція, так і прихильники Лукашенка. Новий глава БПЦ займатиме нейтральну позицію, церква не буде обирати сторону конфлікту. При цьому довелося визнати, що Павлом в Білорусі взагалі кашу не звариш.

– Як Лукашенко ставився до Павла?

– Павел не був громадянином Білорусі, і Лукашенко постійно йому про це нагадував. Президент Білорусі навіть публічно критикував главу БПЦ та натякав на те, що церква у суверенній державі повинна бути суверенною – автокефальною. У цьому відношенні Павел не влаштовував і тих, хто є прихильником більшої незалежності від Москви. Тут у Веніаміна є перевага – він білорус. Патріархія передчуває, що будь-яка нова влада, опозиція або Лукашенко, при новій Конституції проситиме більше незалежності від Москви.

– Чи є священики, котрі підтримали Лукашенка? Не закликали до миру та злагоди, а саме встали на сторону «всенародно обраного президента, котрий веде країну до щастя» і так далі?

– Таких ннемає, і я думаю, що для Лукашенка це стало серйозним ударом. Не випадково в одному зі своїх виступів він заявив, що пригадає всім їхні рішення, і що конфесії взагалі не повинні лізти у політику.

– Його можна зрозуміти, 26 років правив, і, нібито, претензій з боку православних не було…

– Треба сказати, що в католиків були образи, так як Лукашенко не пускав у країну поляків. Протестанти ображались, так як він не давав їм будинки молитви. Із православними таких конфліктів не було, але все ж таки є нюанси. Лукашенко дуже радянська людина, і сам себе він називає православним атеїстом. Він – пережиток радянського минулого, тому церква не могла вважати його за свого. Крім того, між Лукашенком та Павлом не було симфонії. Президент Білорусі не дуже любив та поважав главу БПЦ. Тут ще відіграло роль народження нового покоління духовенства, котре вибудовує свою діяльність незалежно ані від влади, ані від церковного керівництва. Нове покоління білоруських священиків є прихильниками національної церкви.

Схожі публікації