Католицька церква – двигун протестів у Білорусі

Час читання: 13хв.

Нині багато хто каже про роль різних країн у білоруських протестах, але набагато більш вагомим є фактор діяльності Католицької церкви як у Білорусі, так і за її межами. Саме «святі отці» під виглядом проповідників, користуючись особливим статусом у суспільстві, найактивніше взаємодіють із протестуючими, розпалюють нетерпимість у суспільстві та ненависть до влади, пише cont.ws.

Давайте по порядку розбиратись, як розвивалась ситуація та які перспективи.

Ще задовго до виборів саме діячі з католицького середовища почали найактивнішу діяльність, метою котрої було підтримати та об’єднати тих, хто був вороже налаштований щодо Лукашенка, і задавити тих, хто його підтримував.

У рамках такої діяльності Артем Ткачук на початку липня поточного року запустив акцію «Католик не фальсифікує».

Ідея полягала у тому, що католики повинні включитись у боротьбу з фальсифікаціями на виборах. Коли я почув про це, а також про те, що католицькі ієрархи закликали до молитов за чесні вибори, то одразу написав у себе на Фейсбуці, що справа йде до майдану, оскільки аналогічні дії вже відпрацьовувались у рамках УГКЦ у 2004 році перед Майданом. Ідея цих акцій полягає саме в нагнітанні стану людей перед виборами, а метою є можливість подальшої маніпуляції настроями людей. Адже за всіх часів і у всіх країнах можна знайти порушення на виборах. Десь це більше проявляється, десь менше, але є майже скрізь. І таке нагнітання перед виборами – це інструмент, щоб довести людей до стану підвищених очікувань, а потім вказати людям на порушення і сказати: ось, ми весь цей час молилися проти порушень, і тепер ми з цим змиритися не можемо. Після чого можна безпосередньо направляти негатив людей у потрібне русло.

Чи кажуть ці дії католицьких ієрархів та активістів про чесність та порядність? Сумніваюсь. Коли уніати у 2004 році перед Майданом почали молитви за чесні вибори – це виглядало як фарс та комедія. За два роки до цього в рамках передвиборчої кампанії Віктор Ющенко відвідав у Львові главу УГКЦ Любомира Гузара. А вже через два дні після приїзду Ющенка до керівництва уніатів до Львова, голова львівського обласного відділення виборчкому України Роман Кошовий був змушений зробити заяву з приводу священиків, які відкрито агітували на підтримку кандидатів на виборах безпосередньо під час богослужінь. Він заявив, що знає про безліч таких випадків. Як повідомляється на сайті РІСУ, “за словами Кошового, така агітація обходиться від 60 до 300 доларів США.

Спочатку глава уніатів американець Гузар намагався заперечувати такі заяви, вказувати, що все це наклеп жовтої преси тощо. Але коли вибори закінчилися, а люди, що сплатили послуги священиків, отримали статус депутатів, то закінчився і цей фарс: під тиском фактів глава уніатів визнав, що його священики брали участь у корупційних махінаціях і використовували статус священиків для торгівлі політичними послугами, вибачився перед виборцями і заявив що він буде розбиратися з такими випадками і покарає винних. Звісно, ніяких заяв про те, щоб позбавити таких депутатів мандата обранця народу мови не йшло, і про жоден випадок покарання продажних священиків потім не згадувалося.

Точно так само і в Білорусі: вся ця діяльність не була аполітичною і безкорисливою. Наприклад, можна побачити, що все той же Артем Ткачук, який стартував акцію “у католиків не фальсифікує”, був довіреною особою у виборчій кампанії кандидата в президенти Віктора Бабарика і проводив відповідну політичну пропаганду.

Але і на цьому не закінчилося. У нього ж на сторінці можна знайти записи, як ще до виборів розвивалася цькування навіть проти кліриків, які хоч трохи позитивно відгукувалися про владу Лукашенка. Все це тут же отримувало форму, що “деякі священики говорять правду, а деякі – брехня”.

Звичайно, згадував проживаючий у Польщі Ткачук і про те, що опозиція ще до виборів почала обіцяти католикам різні подачки, які були цікаві як для ієрархії, так і для простих віруючих.

Ягідки почали проявлятися після виборів. Брестська газета вказує: “Брестський греко-католицький священик Ігор Кондратьєв, мабуть, один з найбільш відомих учасників протестів в нашому місті. Високий, одягнений в чорну рясу, він кожен день після 9 серпня виходить підтримати людей на мітингах, дівчат в ланцюгах солідарності і тих, хто чекає своїх близьких у СІЗО… “Я глибоко переконаний, що обманювати не можна. А обманювати на виборах – страшенний гріх, – каже співрозмовник. – Це порушення мінімум двох заповідей”… Весь тиждень після виборів священик щодня з раннього ранку до пізнього вечора ходив по Радянській, по проспекту Машерова, зустрічав різних людей, міліціонерів, омонівців, намагався з ними говорити”.

Але, може це просто єдиний випадок, коли клірик вирішив взяти участь в протестах та намагався деморалізувати силовиків? На жаль, це по суті позиція величезної кількості кліриків Католицької церкви, які не тільки підтримали протести, але вже зараз поводяться як лідери протестів. Ось, наприклад, вже 9 серпня клірики почали вкривати протестуючих в храмах Гродна. При цьому вказувалося, що для захисту протестувальників були відкриті храми також і в Мінську.

Того ж дня двоє кліриків в Барановичах, які були присутні в світському одязі на мітингах, серед інших потрапили в слідчий ізолятор. Примітно, що незважаючи на те, що вони нічим не відрізнялися від інших, вказується, що ніяких пошкоджень вони не отримали, хоча опозиція наполегливо розповідає, що поліція жорстоко била всіх, хто попадався під руку. Після того як вони були звільнені 16 серпня, єпископ РКЦ Олександр Яшевський заявив, що священики мають право бути зі своїм народом.

11 серпня з’явилося фото з підписом, що католицькі клірики перебували з протестуючими, але навіть не з метою щоб захистити їх від насильства, а саме з метою реалізації протесту – коли без будь-якого насильства ОМОН попросив припинити несанкціонований мітинг, клірики відмовилися, розуміючи, що це відверта провокація і в разі застосування насильства до кліриків, це викличе сплеск обурення в суспільстві.

Підігріваючи настрої протестуючих, єпископ РКЦ Олег Буткевич 12 серпня зробив заяву, виступаючи проти насильства, і тут же заявив про “не зовсім правильний підрахунок голосів” на президентських виборах, ніж, природно, підтримав протестні настрої серед мітингувальників.

У м. Ліда 12 серпня акція протесту проводилась саме біля католицького храму за участю кліриків. 13 серпня ситуація в Вітебську: спочатку біля храму проходив мітинг з співом пісень і молитов, клірики роздавали білі кульки, а потім, коли під’їхали силовики, клірики тут же вкрили всіх у храмі. Молодечно – знову протести віруючих біля костелу. Клірики їздили підтримувати протестувальників до різних населених пунктів, щоб підтримати їх.

14 серпня на офіційній сторінці УГКЦ з’явилося повідомлення, де публікувалося фото протестуючих і повідомлення, що глава уніатів «підтримує народ Білорусі». 16 серпня Конференція католицьких єпископів України під керівництвом польського єпископа Мечислава Мокшицького “висловила слова підтримки і молитовного єдності з білоруським народом”.

16 серпня у Ліді протестуючі від початку збирались безпосередньо біля католицького храму (церква Воздвиження Чесного Хреста), а потім натовп пішов місто, і знову ж його очолювали все ті ж клірики. Потрібно зазначити, що біля храму були також озвучені вимоги: звільнення з посад значного числа міністрів, після чого інший ведучий заявив, що потрібно починати страйк. У той же день уніатський клірик очолював колону протестувальників разом з римо-католицьким кліриком В’ячеславом Бароком. Природно, це подавалося як хід з молитвою за Білорусь, але при цьому клірики розповідали присутнім, що зараз відбувається боротьба добра зі злом – такий собі білоруський апокаліпсис, що вибори були нечесними і т.д. Тобто під виглядом молитов провели відповідну політичну пропаганду, маніпулюючи для цього релігійними почуттями віруючих.

Разом з тим, щоб ця бурхлива діяльність католиків не кидалась в очі, вони провели кілька екуменічних молебнів. Певною мірою їм навіть вдалося залучити православних у свою діяльність. Наприклад, у Гродні, котрий знаходиться на кордоні з Польщею, на підтримку протестуючих виступив навіть православний єпископ. Хоча, судячи з усього, за межами Гродненської єпархії такі настрої серед православних є рідкістю. І це не тому що клірики співчувають потерпілим протестувальникам або постраждалим силовикам під час зіткнень – просто менталітету православних кліриків, як правило, є чужою участь у протестних рухах.

Звичайно, всі ці розмови про гідність і миролюбність викликають лише подив тій глибині цинізму, лукавства і маніпуляції з боку проповідників Євангелія, в якому написано, що батьком брехні є сатана. Адже всім відомо, що з перших днів протестів мітингувальники проявляли агресію по відношенню до силовиків: у співробітників поліції летіло каміння, палиці, на них відбувалися автомобільні наїзди. У відеоматеріалі, який опублікований прес-службою білоруського МВС відображена лише невелика частина того, що відбувалося на вулицях.

Звісно, що силовики називають цих людей злочинцями, а опозиціонери намагаються говорити, що все це білі та пухнасті політв’язні. При цьому деякі з затриманих викликають цілком природню реакцію. Наприклад, прес-служба МВС Білорусі опублікувала відео, де йдеться про затриманого, у телефоні котрого було листування перед протестами. У цьому листуванні вказувалось, що у нього є досвід участі в Майдані в Україні, він готовий за потреби стояти у перших лавах. МВС оприлюднила в цьому відео фотографії, які свідчать про участь цієї людини в Майдані в Україні і в протестах в Білорусі, де він дійсно в перших рядах протестуючих, які проявляють агресію. А далі в тому ж відео показано спільне фото з Марією Колесниковою, координатором штабу все того ж Віктора Бабарика, на підтримку якого працював Ткачук – ініціатор акції “католик не фальсифікує”. Не менш цікаво, що ця людина в листуванні вказує, що особисто знайомий з Павлом Северинцем – опозиціонером з католицького середовища.

Безумовно, поліція публікує ці відео не тільки для того, щоб пересічні громадяни осмислили, що на протестах були аж ніяк не всі з мирними намірами, але і для того, щоб представники опозиції самі засудили радикалізм деякої частини учасників акцій. Яка ж реакція католицьких кліриків на подібні заяви?

Стосовно ж до влади вони чітко збудували лінію, що їм не потрібні ні вибачення, ні з’ясування – потрібна зміна влади і репресії проти інакомислячих. Причому виражається все це в дуже брутальній формі.  Далі хотілося б зазначити, що якщо до виборів йшла цькування інакомислячих в інтернеті простих обивателів і кліриків, то тепер представники Католицької церкви переключилися на чиновників і силовиків. Наприклад, клірики роблять репости записів, де закликається зробити “народний трибунал” над чиновниками, просто кажучи, вчинити розправу.

Деякі клірики репостять дописи, де публікуються домашні адреси і номери телефонів силовиків і звинувачення в тому, що вони нібито причетні до протиправних дій, та підписи в стилі “хай кожен вирішує, що з цим робити” або “ви знаєте, що з цим робити”.

Наголошу, це робить не якийсь пересічний віруючий або радикал з вулиці, а католицький священик. І, природно, ніяких реальних фактів причетності даних осіб до будь-яких злочинів не наводиться. Робиться все це для того, щоб з одного боку, розвинути ненависть до силовиків серед віруючих, а з іншого – це цілком конкретне підбурювання до того, щоб чужими руками тероризувати цих людей і їхні сім’ї. Причому, коли в коментарях цього клірика запитують, з якою метою він це робить, він говорить про трибунал, і що нібито насильство, проявлену окремими силовиками, виправдовує його вчинки.

У всій цій справі потрібно зазначити, що багато клірики Римо-католицької церкви є саме поляками. А клірики уніатської церкви в Білорусі отримують священство на Україні від ієрархів УГКЦ, а освіту часто здобувають у Польщі. Саме така ситуація відбувалася і з кліриком Андрієм Буйнічом, про якого згадувалося вище, і який публічно звернувся в справі протестів за допомогою до поляків.

Щодо ж України, то величезна кількість кліриків, ієрархів та активістів РКЦ та УГКЦ залучились до цього процесу найактивніше. Ось, наприклад, директор католицького порталу Credo Микола Мишовський, який дуже активно брав участь в Майдані 2013 року, пише про те, що солідаризується з білорусами і сподівається, що пар в Білорусії таки “не вийде в свисток”. Ще за місяць до початку Майдану в Україні уніатський клірик Петро Бурак закликав радикалів зі зброєю в руках захоплювати владу в країні, що вони згодом і почали реалізовувати.

Судячи з усього, використання радикалів з інших країн – це аж ніяк не версія, відірвана від реальності. Після того, як на площах і вулицях Білорусії радикалів змінили мирні протестувальники, які підкреслено одягаються в біле і ходять з кульками та квітами, запал протестів все одно гасне. Під час останнього великого мітингу в Мінську, навряд чи було більше 100 тисяч учасників, при тому, що в Мінську населення наближається до двох мільйонів чоловік. Тобто на протести вийшло менше 5% населення, тоді як лідери опозиції намагаються переконувати всіх, що за Тіхановську голосували майже всі. Через те, що учасники акцій відмовляються ходити на роботу тощо, багатьох із них криза фінансова або тиск родичів незабаром змусять повернутись до роботи та залишити протести. А отже, якщо не буде якихось додаткових провокацій, протестний рух буде дрібніти і перетворюватись на маргінальний рух. Зважаючи на це люди, що працюють з протестною масою з Польщі, вже вказують на те, що, ймовірно, протест переросте в силове протистояння, і вже зараз до цього треба готуватися. Такого роду текст, наприклад, розмістила у собі 19 серпня Ната Радіна – головний редактор Хартія’97, інформаційного ресурсу, який працює з білоруської аудиторією з Польщі. При цьому Радіна зазначає, що в самій Білорусі протестуючі вимагають легалізації ресурсу Хартія ’97.

У цих умовах 19 серпня президент Білорусі Олександр Лукашенко розпорядився посилити кордони.

Схожі публікації